Розділ 36.

Тим часом Фінна

Я спостерігала за радістю людей і мірно покусувала губи. Відкритий бал був аж ніяк не найкращою ідеєю Отіса, і за звичайних часів я б відразу прийшла до нього божественним голосом і відрадила від цієї поганої витівки.

Повстання на нових землях, отруєння і напад на мене — хіба цього не достатньо, щоб вжити всіх заходів безпеки? Замість того щоб організовувати ще більш небезпечний захід?

Я навіть фиркнула, коли Айлон упав у черговому па. Йому це все було забавою, коли я грала на занадто високих ставках.

— Ви, бачу, незадоволені результатом, Фелісіє? — почувся голос правителя.

Він підійшов ззаду й махнув захопленому натовпу рукою. Вони, побачивши увагу до себе, зашлися бурхливими оплесками.

— Я рада, що ви дозволили мені виграти, — повела плечем, але приховати напругу й роздратування не вийшло. — Але мені здавалося, після того, що я вам сказала, ви діятимете дещо обережніше.

— Ви вказуєте королю, що робити, моя наречена? — не прибираючи посмішки підняв брову Отіс.

— Не вважайте за грубість, Ваша Величносте, — скрипнула зубами, — але ви звертаєтеся до радників…

І до проклятого поганого Мея з відсутніми клітинами мозку.

—… коли радитеся в певних питаннях. Я лише вважала за можливе озвучити свою думку щодо…

Як же важко говорити барвистими словами, а не так прямо, як хочеться — послати його погану ідею до біса!

—… певної ситуації.

— Люди чекали на цей бал, — проігнорував колючість у моєму голосі Отіс, — я не можу їх розчарувати. Це спричинить ще більше хвилювань по всій країні. Правителю іноді варто ухвалювати рішення — нехай і не завжди вони одразу здаються правильними.

Мені вони точно здавалися недалекоглядними й дурними. Я натягнуто посміхнулася.

— Я лише турбуюся про вас, Ваша Величність, — я теж махнула парочці людей з аудиторії, але вони лише позіхнули з нудьгуючим виглядом. — Правильність — поняття відносне. Для деяких дівчат здається правильним лізти у ваше ліжко на першому побаченні.

— Фелісіє! — Отіс навіть розплющив очі ширше. — Повірити не можу, ви ревнуєте? Ми ж ще навіть не одружені!

— Хто, я? — розширила очі в удаваному здивуванні. — Побійтеся гніву Дієвса, це нижче моєї гідності. Я лише кажу про те, що хтось може вважати правильним чинити не по честі. Особливо ті, хто солодкими подарунками задаровують вас, а на ділі замишляють щось страшне. Не варто довіряти всьому, що говорять.

— Ви говорите загадками, — з легким розчаруванням вимовив правитель. — То заявляєте, що я дарма скликаю бал, то звинувачуєте дівчат у надмірній велелюбності. Я не розумію, до чого ви хилите.

— Ходять чутки, що одна з наречених бажає вам смерті, — серце шалено стукало, поки я вимовляла це, але зараз, саме тієї фатальної секунди, це здавалося доречним.

Це не повинно було його здивувати або викликати підозри щодо мене, але змусити задуматися і почати придивлятися до наречених.

— У такій обстановці я б не влаштовувала бал, тим паче — маскарад, — поспішно додала я, щоб не видати хвилювання в душі.

Отіс зволікав із відповіддю. Я майже померла всередині.

— Я обміркую ваше попередження на прийдешньому балу, Фелісіє, — холодно кинув правитель і пішов до інших наречених на милу бесіду.

Я залишилася стояти на місці. Спантеличена. Чи зрозумів він мої натяки? Чи лише удавав холодність?

***

Тим часом Лаура

— «Хто солодкими подарунками задаровує вас», — повторила Лаура, азартно посміхаючись, — змова проти Георгіни й так філігранно прикрита!

— Як сміє вона вести таку брудну гру! — раптом спалахнув злістю Дієвс і навіть схопився зі свого місця.

Його руки свербіли від праведного гніву, він майже тягнувся за своєю палицею, у якій ховалася сила грому і блискавок. Ось зараз він нашле прокляття на голову Фінни! І як їй тільки вистачило духу!

— Проти моєї дочки! — скрикнув Верховний бог.

— Хтось веде гру проти Фінни? — здивовано зауважив Сіріус.

Він сидів віддалік від Дієвса й дивився на нього з побоювальним захопленням. Батько завжди надихав його, хоч і вселяв певний страх. Зовсім інакше до нього ставилися старші доньки, які не одну тисячу років проживали гнів Верховного бога. Звикли.

Лаура усміхнулася і лише зручніше розляглася на своєму сидінні. Вона закинула ногу на ногу й облизнулася — момент самовихваляння, від якого дівчина не могла втриматися. Адже вона мала рацію.

— Гадаю, Сіріусе, батько говорить не про Фінну, — засміялася богиня, — бачиш, зараз на відборі дві його доньки.

Сірус насупився і нетямуще втупився на Лауру. Потім повільно перевів погляд на Дієвса — гнів його вщух, коли він зрозумів, що своїми палкими промовами бовкнув зайвого.

— Я спостерігала за Георгіною, і вона мені здалася надто спокійною, — пояснила Лаура, — навіть Фінна більше смикалася, хоча їй, як богині, вочевидь нічого не загрожує. Хіба що чоловічка цього вб’ють, поплаче з день і все. Але ж Георгіні є що втрачати в разі поразки. Тоді чому вона така… спокійна?