Розділ 34.

Отіс розреготався настільки щиро, голосно й нестримно, що на мить мені навіть стало прикро. Ні, я розуміла, що людині не дано пізнати божественну сутність, і будь-яке порівняння з великою і неперевершеною Фінною, якій мій герой присвячував кожну битву, було для нього абсурдним. Але невже я настільки сильно відрізнялася від його уявлення про саму себе?!

— Право, Фелісіє, — чоловік витирав сльози, що набігли від сильного сміху, — минулого разу ви хоча б не так очевидно програли.

Я посміхнулася. Здавати ставки не поспішала. Бо брехнею був геть інший факт. Так, це б сильно вдарило по самолюбству короля, але я в ньому бачила тільки свого героя, а ніяк не чоловіка. А те, що серце прискорено билося — так це природно, коли працюєш під чужою личиною.

Я була абсолютно впевнена у своїй перемозі.

— Що ж, час розкрити карти, — змахнула віями і млосно провела язиком по губах.

Очі Отіса миттєво спалахнули. Моїм тілом розтеклося тепло — приємно, коли чоловік так на тебе дивиться. Ніколи б не подумала, що я — спокусниця.

— Якщо я помилюся, то програю, чи не так? — нахилила голову.

— Ви озвучували правила, — кивнув Отіс.

І якщо я вкажу на істину, то Отісу не потрібно буде вгадувати й навіть припускати, що слова про мій божественний початок — правда.

Я торкнулася пальчиком губ і почала ритмічно настукувати знайомий мені мотив. Отіс би не вчинив так, як я, і не збрехав би в питанні симпатії — на те й був розрахунок, коли я озвучувала своє запитання. Те, що він не програв жодної битви — теж факт, про який якщо й не знала б Фелісія з далекої країни, то богиня Фінна знала напевно.

Залишалося одне.

— У Фері шанується виноград, — почала я і уважно стежила за реакцією чоловіка.

За тим, як він напружився, і як маленька зморшка пробігла вздовж брови.

— Гадаю, тому він постійно в нас у закусках, — я навіть хихикнула, — я б, якщо чесно, з куди більшим захопленням поїла гранат, який вам подобається.

— Це ваша відповідь? — блиснули очі чоловіка.

— Не зовсім, — ухильно зауважила я і грайливо змахнула віями.

Так, я насолоджувалася виставою, і собою особливо.

— Є інший фрукт, який, я гадаю, завоював увагу у вашому серці, — і показала рукою на вікно, за яким росло красиве оливкове дерево. — Через те, що ці плоди мають кислуватий присмак, його часто називають овочем або навіть ягодою. Але оливка — це фрукт, і, наскільки мені відомо, ви — його глибокий шанувальник. Тож моя відповідь — гранат не ваш улюблений фрукт, це брехня.

Очі Отіса спочатку розширилися, потім збільшилися до розміру планети, а потім він щиро з усього серця розреготався.

— Аплодую вашому таланту, Фелісіє! — він не міг утримати емоції, щиро насолоджуючись моментом моєї перемоги.

І це було чудово. Навіть стало прикро, що Ніка не прилетіла, щоби показати своїй богині силу крил перемоги.

— Але ж якщо я зараз озвучу правильну відповідь, хіба це не вважатиметься нічиєю? — притупив мою радість Отіс.

О ні. Я змахнула віями й подивилася на нього розгублено. Хіба я… Не перемогла вже? Автоматично? Бо перша назвала правильну відповідь? Сковтнула грудку. Мені доведеться… Порушити правила?

У вікні я побачила блискавку, грім пролунав моментом пізніше. Всередині все впало.

— Ви, зрозуміло, чудові, і я вами щиро захоплююся, але ви — не богиня Фінна.

Жах скував моє серце, коли я зрозуміла, що прорахувалася. Я просто не розраховувала на те, що Отіс продовжить гру, я навіть не припускала… О, кляті емоції! О, ревнощі й образа, що гризли мою душу! Я не встигла розкинути партію, не встигла продумати всі дрібниці й деталі!

Невже саме тут мені судилося піти проти своїх принципів?

Отіс нахабно посміхався, а я не могла придушити паніку, що рвалася з грудей. Потрібно було придумати вихід. Терміново, швидко, і закрити помилку, яку я так недалекоглядно зробила.

Я ковтнула — буря всередині зникла, буревій стих, випускаючи м’яке осіннє сонце. Посмішка знову торкнулася моїх губ.

— Я скажу вам відповідь на вушко, — хрипло промовила й рушила до правителя.

Наші очі були все ближче і ближче, коли мої пальці так природно лягли на його груди, коли його тепла рука обвила мою талію, коли я нахилилася до вуха правителя.

Він миттю змінився в обличчі — подивився на мене з тривогою і занепокоєнням. Кивнув.

— Що ж, якщо ви хочете залишити це в таємниці — нехай буде так, — натягнуто усміхнувся Отіс, — тоді і я не озвучу, хто ж насправді переміг у нашому змаганні.

— Це чесно, — я опустила очі й підвелася.

Ми зустрілися очима ще раз — Отіс уважно вивчав мене, але не так, як робив це з Мідою чи іншими дівчатками. Тепер його погляд був схожий на той, що він кидав у бік рівних собі. І поки що я не знала, чи було це добрим знаком.

Я з’явилася у вітальні очікування, нібито випадково переплутавши двері — хотіла подивитися на Регіну ще раз. Вона хижо посміхалася.