Розділ 31.

Айлон подивився на мене зі знайомою мені хитринкою, закусив губу і примружився. Навіть опустився на рівень моїх очей.

— Але ж ніхто не говорив, що потрібно йти до Отіса зараз, — вимовив він лисячим тоном. — Спершу ми тебе підготуємо до побачення, а там уже… Ти й сама розберешся.

— А якщо нападник піде до Отіса просто зараз? — з недовірою промовила я.

Хоча, чого таїти, ідея не розповідати про те, що сталося, у цю хвилину здалася мені до неможливого привабливою.

— Я його злякав, — не погодився Айлон, — тому година в нас є. Може навіть дві.

— А для чого нам година чи дві? — раптом боязко запитала я в брата.

Надто хитро в нього блищали очі.

— Щоб зібрати тебе до правителя, звісно! — підняв руки Айлон і грюкнув ними, викликавши в мене бурю добірних лайок, бо я сотні разів просила його не застосовувати божественну силу — тим паче у моїй присутності.

Отже, тортури від бога краси були настільки химерними і виснажливими, що йому б позаздрив найжорстокіший тиран. Спершу запрошені служниці притягли величезний чан із гарячою водою, де мене відтирали, намилювали, оздоблювали шкіру ароматичними оліями та пахощами, щоб я, боронь Дієвсе, не пахла самою собою. Тільки травичками й квіточками.

Мої благання про милосердя не спрацювали. Фрази про те, що ми з Отісом — люди битв, теж не долунали до серця Айлона. Мовляв, Фера зараз не воює, тож саме час подбати про прийнятний лик і аромат.

Примірки суконь могли б бути повноцінним колом пекла у дядька.

— Занадто скромна, — насамперед відкинув Айлон мій відібраний варіант.

— Занадто відверта, — слідом полетіла найкраща сукня Лаури.

Мені доводилося переодягатися і приходити в кімнату, щоб обертатися перед братом, поки він сидів на дивані і з виглядом справжнього правителя критикував кожен сантиметр моєї зовнішності.

— Занадто повна!

— Занадто худюща!

— Занадто рожева!

— Занадто біла!

Ще через годину я завила.

— Зізнайся, ти мстиш мені за погрози?! — заволала я. — Інакше я не можу пояснити, чому кожна сукня тобі не подобається! Кожна! Навіть тобою створені, павичу доморощений!

— А ти продовжуй мене ображати, того гляди більше суконь додасться, — хижо блиснув очима брат.

Я закотила очі. Мені й далі грати під його дудку, дарма, що в нього її немає зараз?

— Наступна, Фі, і жвавіше, — махнув він служницям, щоб мене заволокли у ванну.

Щоб нарядити в нову сукню.

Цього разу одяг був не з валізи Лаури, і навіть не витканий Айлоном. Сукня здалася до жаху знайомою, хоча я не розуміла, звідки знала цей напівпрозорий шовк. Тканина м’яко лягала на тіло, приховуючи відверті ділянки, але розкриваючи найкращі сторони моєї зовнішності. Й очі. Вони відтінялися в цьому незрозумілому рудувато-рожевому кольорі, немов я була морською хвилею на тлі західного сонця.

— Ну що? — запитала я, коли брат зберігав мовчання з хвилину.

Що для нього вже особистий рекорд.

— Це воно, — навіть кивнув Айлон, — тільки додамо трохи золота сюди і…

Він підійшов до мене й надів браслет на верхню частину руки. Сережки брати не став. Сказав, що від моїх очей не має відволікати нічого.

— І що мені… робити тепер? — запитала я, коли Айлон відпустив усіх служниць геть.

А я стояла й дивилася на себе в дзеркалі.

— Йти на побачення, о прекрасна Фелісіє, — хмикнув він і підштовхнув мене до дверей.

Я лише востаннє подивилася на своє відображення. Дівчина була на мене надто не схожою — надто доглянута, надто граціозна, майже лялькова. Я б легко сплутала себе з Лаурою в такому вигляді.

— І що мені там робити? Про що говорити я знаю. А як на побаченні перемогти? — уже дорогою до кімнати очікування я прошепотіла братові.

— Просто, — не ворушачи губами, відповів він, — викликай якусь емоцію в правителя. Ти можеш, Фі, поговори з ним про битви, про дельфінів, та он хоч про того нападника — головне, щоб не було байдужості. У людей усе вирішують емоції.

— Негативні теж, — резонно зауважила я.

Айлон не відповів. Він привів мене в потрібну вітальню, де вже розташувалися на дивані Регіна й Арагонія. Мені ж залишалося самотнє крісло осторонь. Серце вибухало від хвилювання, але я повторювала собі, що впораюся.

Адже все, що потрібно було робити — це бути собою. Отіс любить богиню Фінну, присвячує кожен бій їй, тож… Цього має вистачити.