Розділ 29.

Тим часом Лаура

Лаура сиділа на дивані, злякано прикривши долонькою рот. Вона добре знала те, що бачила зараз у кулі зі світу людей. І ні, її не стільки зворушувала розкута поведінка Міди і відкрита до подібних дій поведінка Отіса. Це було, якраз, передбачувано. Люди часто нехтують її, Лауриними, настановами й падають в обійми почуттів зовсім не серця.

Але боги — зовсім інша справа. Чи могли вони бавитися, заради жарту? Звичайно. Лаура скоса глянула на Сіріуса, який був яскравим тому підтвердженням. Але якщо боги справді кохали, то так віддано і вірно, як ніколи й не снилося людям. Кому, як не богині любові знати про це?

І те, що зараз вона споглядала на обличчі Фіни, говорило про одне.

— А я знала, що до добра ця витівка не доведе, — буркнула сонно Ніка, точно чула думки Лаури.

— Хіба поцілунки на відборах — це погано? — не зрозумів Сіріус.

Він завжди помічав тільки настрій самої Лаури — до решти йому не було діла, а тому він був сліпий як кріт. Богиня тільки важко зітхнула, але не стала пояснювати недалекому чоловікові істину слів мудрої сови. Як не стала й сама це коментувати. Тоді б це стало правдою.

— Що ж ти робиш, Фінно? — тихо прошепотіла вона самій собі.

Тим часом Фінна

Я врізалася в когось, і судячи із шурхоту дорогих тканин — це був не слуга.

— Прошу мене вибачити, — ввічливо кинула я, і хотіла вже піти, коли почула незадоволене фиркання.

— Що, думаєш, раз богиня, то тобі все дозволено?

Я застигла на місці, прикута раптовими словами. У коридорі ми були одні — нікого більше, значить ніхто не міг почути слів таємничої дівчини, на яку я боялася подивитися. У цьому палаці мало хто знав про моє походження. Й або в Айлона розв’язався язик — і він серйозно ризикував хорошим прочуханом, або…

Може це просто блеф?

Я обернулася. Губи розтулилися самі собою в німому здивуванні. Адже я… Уже думала, що дівчина не становить загрози.

Переді мною стояла Георгіна з нахабною посмішкою від вуха до вуха.

— Я бачу, не очікувала, — пирснула вона й закинула виноградинку до рота, — нумо знайомитися, сестрице.

Зрозуміло, ні про яке знайомство й мови бути не могло. Ба більше — Георгіна й гадки не мала, як саме мене звати і якою богинею я була. Зрештою, я ж могла бути й Лаурою. І Лірою. І хоч самим Дієвсом — дівчина могла лише відчути в мені божественний початок.

Серце шалено билося, але я міркувала розсудливо. Мені потрібно діяти згідно зі статусом і розслабитися. Георгіна не знає про моє покарання — їй немає причин бігти до Дієвса скаржитися на мене. Бо я — не я.

О мамо Ліра, чому навіть у власних думках почав творитися розгардіяш?!

— Ти чого? Язик проковтнула? — здивувалася Георгіна й подивилася на мене пильніше.

Для цього їй довелося опуститися — я була солідно нижчою за дівчину, та й почувалася зараз значно слабшою.

— А я-то думала, що за знайоме віяння від тебе виходило, — я моргнула кілька разів, сподіваючись змахнути паніку, що вирувала всередині.

Тільки б повірила. Тільки б не засумнівалася в правдивості моїх слів. Нехай би навіть визнала мене зарозумілою, або дурною, або слабкою. Головне, не пішла скаржитися Дієвсу. Не йому.

Я підняла підборіддя, сподіваючись виглядати сміливіше, але виглядало жалюгідно. Я все ще впиралася Георгіні в сонячне сплетіння.

— Прямо віяння? — спіймала мою приманку дівчина.

— Звичайно, — я впевнено кивнула, — це ні із чим не сплутати. Ти спеціально тримаєш це в секреті?

Небезпечний хід. Але й ситуація була не зі звичайних.

— Угу, — пробурмотіла вона й боязко озирнулася, чи не чув хтось, — раптом із відбору за таке турнуть?

«Турнути» теж можуть, хоча прямої заборони на участь для богинь не було. Просто це було б безпрецедентним випадком: щоб людина обирала з людських наречених і богинь? Лише за одну таку думку батько б вибухнув громом на такого вигадника.

— Твоя таємниця в надійних руках, — з упевненістю змовника промовила я і простягнула долоньку Георгіні.

Це не було обіцянкою. Скажи я, що нікому не розповім — збрехала б. Оскільки Айлону я збиралася видати таємницю одразу ж, та підлаштувати все так, щоб Георгіну вигнали за першої ж нагоди. А так… Грамотно поставлені слова у фразі здатні розтрощити гори.

Навіть ті, на яких сидить батько.

— Сестро, — заявила Георгіна і впевнено потиснула мою руку.

Повисло незручне мовчання. Рукостискання затягнулося, мені б пора кудись бігти, та й Георгіна почала поглядати на свою тарілочку з виноградом.

— Я повернуся, уже Пенелопа прийшла, напевно, — ніяково посміхнулася я.

— Давай, — кивнула дівчина, — а я за закусками! Миттю буду!

Ось останнє було зайвим. Я була б украй не проти, якби Георгіна затрималася на непристойно довго. Я дивилася на її спину й задумливо чухала підборіддя.