Розділ 28.

Скрип дверей. Міда не просила дозволу увійти до покоїв короля, лише змусила його відчути свою присутність. Я бачила її — білі ноги з переливом діамантової пудри, яку дівчина нанесла на шкіру. Взуття на ній не було, кісточки прикрашали тільки тонкі золоті браслети-кільця, що дзвеніли при кожному її кроці.

Вона теж віддала перевагу білій сукні, але талію і бюст прикрашав синій грецький орнамент. У тон очам. Людські жінки б із захопленням заявили, що Міда була схожа на богиню.

Я бачила богинь, і ця краса навіть близько не була там поруч. І все ж я затамувала подих, до болю прикусивши губу.

— Кажуть, Отіс любить вигин ноги, що нічим не обтяжена, — прошепотів мені Айлон, — тільки подивися, як вона ступає! Ах, до чого ж витончена краса.

Нічого там витонченого не було. Так… Будь-яка може.

Міда опустила голову, приховуючи посмішку, але Отіс її бачив — їхні погляди зустрілися. Дівчина підійшла ближче до короля — повільно, немов хижачка, вела ногу за ногою, насолоджуючись чоловічою увагою.

А мене немов душило зсередини. Як добре, що я пропустила ці тортури минулого разу. На майбутнє зроблю собі позначку — ніколи не спостерігати за жінками Отіса. І чомусь у цей момент мені захотілося, щоб їх не було взагалі. Ніколи. Жодної.

Тільки я і він. Ми разом були на полі бою, і це було набагато краще, ніж усе те, що я переживала зараз.

Міда не зупинилася біля подушки, відведеної для сидіння нареченим — вона пройшла до самого короля і сіла біля його ніг, спершись рукою на його коліно.

Серед наречених у вітальні прокотився вигук і обурене зітхання.

— Ти бачила?! — обурено прошепотіла одна дівчина.

— Прямо на коліно!

— А під одяг вона до нього не хоче?!

По очах Міди я могла з упевненістю сказати — вона хотіла. Дуже сильно. Її зупиняло тільки те, що сам Отіс міг би і відштовхнути. Може, перевіряла територію. Думати про це не хотілося зовсім.

— Ви зі сміливих, я дивлюся, — прихильно зазначив Отіс.

Я відвернулася. На секунду. Навіть цокнула.

— Ми вже наречений та наречена, Отісе, хіба це не час перейти на ти? — вона нахилила голову в запрошувальному жесті.

Я знову виразно цокнула язиком.

— Фі, ти чого? — тихо-тихо прошепотів мені Айлон. — Переживаєш, що твоєму герою не сподобається?

Відповіді в мене не було, крім тієї, що напрошувалася сама собою — здається, я переживала, що Отісу якраз сподобається.

Король задоволено посміхався і щось питав у Міди, грався з її неслухняним завитком волосся, поки говорив про щось. Я не чула. Не в прямому сенсі слова — звуки доносилися до моїх вух. Але ось їхній зміст вислизав від мене. Я не могла зосередитися, скільки б не намагалася.

Ледь очі знаходили грайливу руку Міди на грудях Отіса, як хотілося волати, кричати на повний голос.

І зовсім уже байдуже, що інші наречені критикували Міду, наче стерв’ятниці. Я не могла зловтішатися як вони. Я могла лише відчувати величезну чорну діру в грудях.

— Здається, наш час сплив, прекрасна Мідо, — оксамитовим голосом шепотів слова кохання іншій мій герой.

Я не дивилася. Але вуха заткнути не могла. Міда хихикала й запевняла, що наступна наречена потерпить. Це ж Пенелопа! Почитає книги, поки чекає.

— Ви обізнані про всіх наречених, — зауважив Отіс.

У його голосі чулося схвалення і щирий комплімент. Я заплющила очі ще сильніше в надії, що цей міраж зникне.

— Я обізнана про все, що потрібно знати королю, — сказала Міда, і почувся шурхіт.

Такий, який я не могла ні із чим порівняти. Дівчина вставала і йшла? Ні, тоді звук би припинився. Це нагадало мені шурхіт листя, тиху ходу сови по пересохлій землі.

Я боялася розплющити очі й не могла більше вигадувати, що там відбувалося. Дівчата-наречені у вітальні теж стихли, що тільки сильніше било тривогою. Адже до цього вони саме це й робили, що отрутою плювалися. А зараз? Моє серце гучно стукало.

Айлон різко схопив мене за руку.

— Вона робить це… — брат не вірив своїм очам. Шок. Потрясіння.

Я розплющила очі швидше, ніж встигла подумати про наслідки цього вчинку. Подивилася на картину з тим, що відбувалося просто зараз.

Раптом почула гучно б’ється серце в грудях. І те, як воно повільно робило свої фінальні удари. Три. Два. Один. Тиша. Воно завмерло.

Я провела з Отісом багато років. 

Чи була я закохана в нього весь цей час? 

Або це було тепле почуття, що зростало з дружби, з прихильності, з відданості, де кожен прикриває плече іншого? У нас була негласна угода. Я завжди прикривала спину Отіса, поки він присвячував мені всі битви. Ми були єдиним цілим, поки Мей не підказав йому ідею влаштувати відбір.

Поки я не вирішила торкнутися світу мого героя своїми руками. Відчути себе смертною. По-справжньому закохатися в того, кого зараз цілувала інша дівчина.

І він цим насолоджувався. Мої очі наповнилися сльозами, але я не могла відвести погляду від того, як ніжно Отіс водив уздовж стану Міди, як насолоджувався її обіймами, як не хотів розривати солодкість миті.