Розділ 27.

Я йшла вздовж коридору, занурена у свої думки. Те, що Георгіна відправила подарунок потай від усіх, та ще й із таким характерним вмістом могло зіграти мені на руку. Зрештою, що швидше наречені вилетять із відбору, то краще для справи, хіба не так?

Спочатку я не планувала втручатися в природний хід випробувань. Те, що я не могла вилетіти, здавалося цілком очевидним. Але чому б не прискорити події? Просто злегка підштовхнути дівчат на вихід, якщо вже одна з них сама вклала мені таку можливість у руки?

Я облизнулася від азарту, що нахлинув на мене.

— Мею, піди сюди, Мею, піди туди, — почулося гучне голосіння того самого слуги, — а що ще їм зробити? Чому в цьому світі взагалі нічого не може зробитися без мене?!

Я придушила смішок, але ходьбу сповільнила. Надто цікаво мені було, що ж такого сталося, що так сильно дратувало Мея.

Мене він не бачив зовсім — занурений у свої думки, слуга потирав підборіддя і летів уперед коридором. І майже врізався в мене, щойно ми порівнялися.

— Фелісіє, та що ж таке! — вигукнув він, голосно ляснувши себе по стегнах. — Ви що, не бачите, що я йду?

— Мені потрібно було почати кланятися? — я все ще придушувала смішок, але неприхована іронія так і лилася з моїх вуст.

— Було б непогано, — анітрохи не помітив сарказму Мей.

— Колись обов’язково, — не моргнувши, збрехала я, — куди ви так поспішаєте, Мею? Може, я можу чимось допомогти?

Допомагати я геть не збиралася, але не запропонувати здавалося на межі грубості. Але, судячи з погляду слуги, краще б я була грубіянкою, ніж пропонувала б подібні речі.

— Ви — остання, до кого б я звернувся, — абсолютно чесно випалив він.

Приголомшена таким нахабством, я навіть не відразу знайшлася з відповіддю. Розгублено стояла на місці й дивилася на юнака, плескаючи віями. Мей зітхнув.

— Справа стосується отруєних напоїв, — з очевидним шлейфом роздратування пояснив він, — мені потрібно перевірити, чи все, що прийшло до правителя, придатне для вживання. Ви навряд чи хочете пити напої з ймовірним ядом. Я вгамував вашу цікавість?

Це він так вибачався за те, що відверто нагрубив хвилиною раніше. Я вичавила із себе посмішку.

— Зрозуміло, не смію вас затримувати, — сказала я і відійшла вбік, поступаючись юнакові дорогою.

— Ще і як смієте, — буркнув він собі під ніс і поплентався далі.

І чому Мей так упереджено до мене ставився? Невже я десь образити його встигла? Та начебто ні — хіба що тоді при першій зустрічі він поспішав відправити мене назад «у свою країну». Але сумнівно б таке ставлення тривало довго. Тоді в чому причина?

— У людських серцях спокою, як і сенсу, немає, — пробурмотіла собі під ніс, похитала головою і пішла сміливіше в бік вітальні Тисячі килимів.

Там уже зібралися наречені за імпровізованим сніданком. У ніс влучив аромат гарячого молока й невеликих закусок, кожна з яких легко поміщалася на долоньці. Я з непідробним інтересом скуштувала смаколики й відзначила унікальний смак.

Треба б потім батькові дати спробувати, от він здивується.

Дівчата на мою появу не реагували ніяк — шепотілися між собою і все. Мабуть, без Ксенії їхня сміливість зменшилася. Та й порятунок Отіса, впевнена, зіграв не останню роль у моєму спокійному житті.

Я присіла на подушку поруч із Георгіною — так було найближче до закусок. Дівчина якраз наминала булочку з якоюсь шинкою і зовсім не звертала на мене уваги. Чудово. Можна нарешті розслабитися.

Сьогодні я планувала на всю спостерігати за побаченнями й нікуди не ходити потайки. Ризикувати своїм статусом на відборі не хотілося.

Я ще раз кинула погляд на Георгіну — її волосся каскадом спадало на плечі, прикриваючи ніжно-рожеву сукню, що розліталася по краях нижче рівня декольте. Якщо так подивитися, дівчина була надзвичайно вродлива. У кожному вигині вбачалася жіночність і витонченість.

Я все ж вирішила підтримати бесіду.

— Неймовірні сьогодні закуски, чи не так? — і чемно усміхнулася.

— Угу, — буркнула мені Георгіна, вихопила в мене з рук тарілку з булочками та шинкою і відвернулася.

Моя рука розгублено зависла в повітрі. Я все ще відчувала аромат закуски, яку в мене викрали просто перед носом. Та де там! З рук!

— Починається! — раптом вигукнула Регіна.

Я перевела погляд на картину. Їсти різко розхотілося.

***

Отіс напівлежав на подушках і повільно попивав вино. Червоними краплями воно блищало на губах — тільки щоб зникнути безслідно миттю пізніше. Палець чоловіка малював коло по поверхні келиха, а сам він гіпнотизував двері. Посмішка раз у раз зривалася з губ.

Я не могла відвести очей від цих губ. Та не мені призначалося нетерпіння правителя — а тій, що щойно постукала до нього в кімнату. Я лише могла спостерігати, як інша йшла на побачення до Отіса.

До мого Отіса.

— Увійдіть! — скомандував він, і в кімнату увійшла Ксенія.

На ній була сукня кольору слонової кістки із золотою брошкою на правому плечі. Верх скромно переходив у поясну частину і в спідницю, яка зухвало розходилася в різні боки на стегні. Ксенія знала, як подати себе — як показати довгі, точно від вух зростаючі ноги, як змусити правителя повільно підняти погляд вздовж її стана, щоб зустрітися з очима.