Розділ 24.

Тим часом Лаура

З королівського палацу Фери Лаура вибиралася тихо, але швидко. Фінна просила не застосовувати свою силу, що сильно ускладнювало завдання богині. От би накинути на себе невидимість, і вдома можна бути за лічені секунди. А так… Доводилося прикриватися.

Дівчина накинула капюшон на волосся і швидко пролетіла вздовж коридору до виходу. Їй пощастило: на шляху ніхто не зустрівся. На виході охорони теж не було — стражники на щось відвернулися і втекли, дозволивши Лаурі безперешкодно покинути палац.

Вона відійшла досить далеко від будівлі й перетворилася на білосніжну голубку.

— Мамо, мамо, дивись! — раптом прокричала дитина з міської площі.

Лаура боязко смикнула головою в її бік — малюк тикав у неї пальцем, привертаючи увагу матері.

— Це голубка, любий, — з лагідною усмішкою відповіла жінка.

Лаура видихнула. Її перетворення на птаха залишилося непоміченим.

— Мамо, це була тітонька! — від радості малюк навіть підстрибнув на місці.

Богиня любові примружилася і подивилася на смертну з дитиною. Глибокі мішки під очима, стерті руки, втомлені зморшки на обличчі. Навряд чи мама запримітила звернення голубки, а тому Лаура спокійно надала крилам сили і злетіла вище.

Кажуть, у дітей бурхлива уява, і вони бачать те, чого насправді немає. От тільки… Може це дорослі не помічають очевидного? Утім, зараз це зіграло на руку Лаурі.

— Пронесло, — видихнула вона, щойно ноги торкнулися м’яких хмар біля Божественного Палацу.

Втомлене тіло обвило м’яким шаром повітря, і Лаура відчула розслаблення в кожному м’язі. Виявляється, бути смертним дуже виснажливо. Богиня навіть уявити собі не могла, як її сестра витримувала днями в такому стані.

Лаура розім’яла затерплу спину і плечі, і пройшла всередину палацу. Спочатку планувала перевірити, де там батько, а потім уже пірнути до спальні Фіни й відпочити там добряче.

— Батько? — акуратно покликала дівчина біля тронного залу, але відповіддю слугувала тиша.

Лаура посміхнулася, але вирішила переконатися напевно.

— Дієвсе? — трохи гучніше.

Але батька вдома, очевидно, не було, і Лаура розслабилася. Поплескала руками, б’ючи долоньками одна об одну, і підійшла до дверей у кімнату Фінни. Швидко озирнулася, щоби бути впевненою у своїй секретності, і тільки тоді зайшла всередину.

Там на ліжку лежала вкрай незадоволена Фінна. Куточки її губ розпливлися на всі боки в неприродній формі, а те, як лежала сама дівчина, було гідне найвищих похвал. Вона втягнула шию в горло, вперла руки в боки, а ноги поставила прямо перед собою. І зручно ж їй так було?

Лаура змахнула рукою, й образ Фінни, яка дивно сиділа, змінився на справжній лик Ніки. І для сови подібна поза була чимось цілком природним.

— Ти ж знаєш, що люди так не сплять? — похитала головою дівчина.

— Ти ж знаєш, що мене це абсолютно не хвилює? — навіть не подумала розплющити очі сова.

Лаура тільки важко видихнула і впала на ліжко поруч. Тіло повільно поповнювалося божественною силою, і богиня була сама готова лежати в найнеприроднішій позі, аби тільки дискомфорт скоріше пішов.

— Приходив хто? — сонним голосом пробурмотіла вона.

— Ні, хоч ти й затрималася, — фиркнула Ніка, — говорила на годинку, а сама?

— Я погано розбираюся в часі, — невизначено махнула рукою Лаура.

Сперечатися з капосною совою не збиралася абсолютно.

У кімнату постукали. Лаура різко сіпнулася, зітхнула і змахнула рукавом, змінюючи лик із богині кохання на богиню мудрості. Ех, шкода, одяг поміняти не встигла б — на ній усе ще була ніжна сукня, яку Фінна не стала б одягати. Але батько в цьому не розуміється, то може… Пронесе?

— Увійдіть! — скомандувала Лаура-Фінна й сіла на ліжку.

До кімнати зайшов високий чоловік із темними кучерями й бурхливим волоссям на грудях. Його м’язи здіймалися від кожного кроку, і здавалося, що він зовсім не поміститься в тій кімнатці. Очі чоловіка були звужені і примружені, коли він випробовувально дивився на богиню перед собою.

— Де Лаура? — прогримів він.

Сіріус. Зведений брат Лаури. Він завжди ходив за нею в дитинстві і ставився до неї зовсім не так, як личило б богам ставитися один до одного. Швидше Сіріус звеличував її над усіма вищими, готовий був захищати грудьми від усіх напастей. Була тільки одна заковика.

Перед ним була не Лаура.

— Не знаю, про що ти, — знизала плечима дівчина, — я тут тільки з Нікою.

— Я бачив, як Лаура увійшла сюди, — вперто продовжував Сіріус.

Затятий бог кровожерливої битви! І що йому тільки знадобилося в спальні Фінни?! Вони вічно сварилися через те, що переслідували різні цілі. Сіріус хотів великих битв. Фінна хотіла хитрої перемоги. І часто їхні цілі суперечили одна одній. Тож робити йому тут точно не було чого.

— Хочеш, пошукай її, — повела плечем дівчина.

Чи то цей жест видав її, чи то Сіріус нарешті придивився до сукні, чи то природне шосте чуття відкрило йому очі більше, ніж батькові до цього. Але він видав на одному видиху: