Розділ 17.

— Лауро, ти не можеш тут перебувати, ти маєш прикидатися мною в кімнаті! — зашипіла я на сестру.

— Перестань переживати, я залишила Ніку у твоїй формі, — махнула рукою дівчина і плюхнулася на ліжко.

Із захопленням подивилася на стелю — вона була розписана міфологічними сюжетами, частиною яких незмінно була сама богиня кохання. Її его це тішило неймовірно. Не сам факт наявності фресок — до цього боги звикають із молоком матері. Але те, що саме я жила в таких покоях…

Ось, що по істині надихало мою сестру.

— Ніка не вміє обманювати, — завила я всупереч радісному настрою Лаури.

— Годинку протримається, піди не маленька. А я поки тобі допоможу, — і подивилася на мене величезними очима.

У кімнаті стояв аромат свіжозрізаних квітів і лицемірства моєї сестри. Друга сила забивала навіть найпахучішу квітку.

— Тобі ж потрібно перевірити спальні всіх наречених, — змахнула віями Лаура. — Я можу бути прикриттям.

Вона сіла на ліжку й підповзла до мене на самий краєчок. Я ж стояла, схрестивши руки, і щосили намагалася ігнорувати відверті маніпуляції сестри.

— Я не довірю тобі свій вигляд тут, — відрізала я. В очі їй намагалася не дивитися. — Ти й тут мене підвести можеш. Тож моя відповідь «ні».

— Так я можу бути в ролі служниці, просто підглядати за іншими нареченими. А якщо хтось захоче вийти з вітальні, то зупиню їх і дам тобі знак.

План звучав загалом логічно, і я зробила найбільшу помилку, на яку могла піти, як стратег і розсудлива богиня. Я подивилася Лаурі в очі. А там ховалася така щеняча щирість і бажання допомогти, що навіть найвідданіший пес і в підметки б не годився акторській майстерності моєї сестри. Я приречено видихнула.

— Гаразд, — здалася я, і Лаура заплескала в долоні, — але тільки один раз, поки я оглядаю кімнати. Потім ти повернешся до Палацу, як миленька.

— Звичайно, Фі, — з найчеснішим виглядом збрехала мені сестра.

Я не знала цього напевно, звісно, але внутрішньо була переконана. Це не востаннє, коли Лаура залишає Ніку за головну і спускається до людей.

— І не попадайся Айлону на очі, він про тебе не знає, — попередила я дівчину, але вона мене ж, здається, не слухала.

Натомість Лаура мало не пірнула в мої бездонні валізи, переповнені сукнями й останніми модними вигадками — усе заради того, щоб вибрати мені вечірнє вбрання. Воно мало бути екстравагантним, але не привертати увагу.

Я не стала говорити сестрі, що взагалі б не переодягалася — і залишилася так, як є. Зручно, красиво, і всі наречені вже бачили мене в цьому. Це був би саме мій вибір — саме тому Лаура б розсміялася у відповідь на мою заяву.

— І ще зроблю тобі зачіску, — чи то обіцяла, чи то погрожувала мені сестра.

До вечора я лише віддалено була на себе схожа. Світлий ліф двома пелюстками прикривав мої груди, переплетений із золотим поясом на всю талію. Спідниця лише називалася так, насправді ж це була напівпрозора тканина, що ледь доходила до середини стегна, залишаючи непристойно багато голого простору вище коліна. Золоті смуги повторювали вигини тіла в обрамленні рукавів, що спускалися від кистей моїх рук до самого низу.

Одне тішило — ззаду спідниця все ж прикривала сором майже до самого низу.

— Лауро, це надто відверта сукня, — я похитала головою, — до того ж мені потрібно буде нагинатися і обшукувати різні місця. Я в такій сукні тільки один раз нагнуся і все.

— Так на тебе ж в цей момент ніхто не дивитиметься, — тільки і знизала плечима сестра, — зате подивися, як добре тобі в цьому.

І повернула дзеркало до мене. Я ахнула. І справді, виглядала я не просто добре — неперевершено. Максимально привертала до себе увагу, що суперечило тому, що я хотіла вкласти у свій образ.

Але протистояти такій красі було неможливо. Я просто не могла зняти таку сукню тепер. Я програла битву, навіть не розпочавши її — ганебна капітуляція перед по-справжньому красивою сукнею. Ось так ось перемогли богиню мудрості — дівчачим прикидом. Я важко видихнула, але сперечатися не стала.

— І намисто на шию, просто для доповнення образу, — звернула очима Лаура, поставивши мені масивні сонячні промені, що так явно підкреслювали гострі ключиці.

— Це занадто красиво, — визнала я.

— Сяй, моя люба, — усміхнулася у відповідь Лаура, накинула на своє волосся капюшон і миттю перетворилася на непримітну служницю.

Відчинила мені двері й повела коридором у бік віталень. Там я мала з’явитися лише на деякий час, щоби потім зникнути з поля зору.

Айлон розійшовся для цього відбору на повну. Попри мою заборону користування своїми силами, він так просто це залишити не міг, звісно. Поставив величезні картини по периметру всієї кімнати, які показували затишну будуарну — місце, де Отіс мав зустрічати своїх наречених.

Так ми б споглядали його вибір на власні очі. Я тільки й могла, що з тривогою спостерігати за великою кількістю божественного сліду, та сподіватися, що це не приверне увагу батька.

— Яка сукня, Фі… — почула я ззаду й обернулася з палаючими від гніву очима. Брат миттю виправився, —… лісіє. Ви чарівні. Якщо завтра одягнетеся так само, то серце повелителя точно впаде до ваших ніг!