Розділ 12.

Уже в себе в кімнаті я перевела дух. Серце гулко билося в грудях із хвилину-другу, поки я не вгамувала його. Емоції — це добре, але в стратегії вони зайві. І зараз мені слід було відкласти їх убік.

Насамперед підійшла до вікна й покликала Ніку тихою мелодією, яку знали тільки ми з нею. Зрозуміло, перемога приходила не тільки до мене й не тільки на поле битви — але це вже завжди було на її розсуд. Мелодія ж слугувала нашою сполучною ланкою… Зазвичай. Але не сьогодні. Ця вперта совунья просто не реагувала на мій поклик. Я заспівала ще раз, але марно.

— Ну я тобі задам, коли повернуся додому, — присягаючи пообіцяла їй і відійшла від вікна.

У тому, що вона мене чула, навіть не сумнівалася.

В принципі, поки що я могла зайнятися іншим питанням. Дістала паперове приладдя — папірус, перо й чорнило, і почала малювати мапу Палацу. Завдання було не з безпечних, оскільки я знала всі потаємні ходи. Таке не можна показувати чужому оку, тому потрібні переходи я позначила плямою. Можна було подумати, що я просто була недосвідчена в малюванні. Чудово. Зійде за захист від викрадень.

Потім я нашвидкуруч намалювала кімнати всіх наречених. Я з’ясувала, що тупикова кімната праворуч у східному крилі належить Кіріссі. А та, що навпроти — майже точно невинній дівчині, ім’я якої мені було невідоме. Про решту поки що нічого, але для початку інформації було достатньо.

У двері коротко постукали, і я поспішила заховати мапу серед чистих папірусів у столі. На чистому аркуші зверху написала «Дорогий татку…» і відклала перо поруч. Встала.

— Увійдіть, — ввічливо запросила я, хоча сумнів у голові не давав спокою.

Хто заходить у спальню дівчини в нічний час? Якщо не за любовними втіхами, звісно. Але Отіс обіцяв не заходити без попередження, а значить це не міг бути він.

Двері здригнулися і на порозі з’явився правитель. Його золота броня сяяла, наче при сонячному світлі, його очі віддзеркалювали мій лик, його губи були вологими, коли він методично і млосно кусав їх.

— Ваша Величність, — вклонилася я, дивуючись.

Із чого б це він вирішив прийти до мене? Ми ж буквально щойно спілкувалися. І нічого доброго із цього не вийшло.

— Ну вітаю, моя наречена, — нахабно заявив він, усміхнувся і пройшов усередину, щільно зачинивши за собою двері.

Я уважно стежила за його жестами і хмурилася дедалі більше.

— Чим можу вам допомогти? — з легкою підозрою вимовила я.

Ох, і не подобалася мені незрозуміла зухвалість, що виходила від героя. Він міг заграватися зі своїми ворогами, але це бувало рідко — і часто в запалі азарту бою. Ніколи ще я не бачила настільки хтивого погляду й голоду в його очах. З іншого боку, я ж ніколи й не цікавилася особистим життям Отіса.

Може в ліжку він був, як звір, кинутий без шматка м’яса? Чоловік пройшов углиб кімнати й ліг на ліжко. Характерно облизнувся.

Мене так і підмивало підкинути брову й виставити нахабу, але я трималася. Зрештою, він був до нестями спокусливий — може, намагався так мене підкупити? Варто було швидко пояснити йому, що шлях до мого серця аж ніяк не через… те, що його запалена Лаурою свідомість собі напридумувала.

— О, ти можеш мені допомогти, — і хижо облизнувся, — знімай своє…

— Відмовляюся, — холодно відповіла.

— І сідай до мене…

— Теж ні, дякую, втомилася страшенно, — і показово позіхнула.

— Тоді ми можемо поспати разом, — не відступав чоловік.

Та що ж за муха його вкусила! Пройшла секунда. Інша. Я кліпнула від усвідомлення, мої очі розширилися. А справді… Це ж зовсім не схоже на Отіса.

Я розплилася в усмішці й підійшла ближче, почала намотувати волосся на палець.

— А ось ця ідея мені дуже подобається, — промовила я, дотримуючись безпечної відстані, — от тільки я дівчина пристойна, тому дайте мені відповідь на одне запитання спочатку.

— Заради тебе — що завгодно, моя красуне, — і вульгарно загарчав у мій бік.

Як би не зморщитися в цей момент. Я ніяково прокашлялася і усміхнулася.

— Так-так, дуже спокусливо, — вичавила із себе, — от тільки, Отісе, скажіть, як же ви змогли перемогти у своїй останній битві? Я чула, ви пронизали серце ворога стрілою.

— Списом, моя люба, — миттю виправив мене Отіс і поплескав по ліжку поруч, — іди ж до мене, я покажу тобі, як умію…

— Прямо серце ворога пронизали? — уточнила я. — Списом?

— Звісно.

Попався, виродку!

Моя мила посмішка змінилася на гнів і блискавки з очей. Тільки хіба що божественної могутності не вистачало, але стримуватися ставало складніше.

— А тепер відповідай, хто ти, і якого біса прикидаєшся моїм героєм. — Крізь зуби проричала я.

І до того, як самозванець встиг відповісти, я скрутила його й затиснула руки за спиною. Втопила обличчям у подушці. Невідомий щось намагався заволати, ловив ротом повітря, а потім різко втратив свою форму й розчинився незрозумілою рідиною. Маса попливла в бік виходу з кімнати. На ліжку залишився лежати шматок каменю та суміші фарб.