Розділ 10.

— Що ж, нехай почнеться відбір Великого Отіса Улісса, правителя Фери і вершителя доль, — проголосив Айлон і змахнув рукою.

Як за командою слуги опустили штори на вікнах, занурюючи нас у повну темряву. Дівчата злякано скрикнули, але не встигло й секунди минути, як у центрі залу спалахнуло божественне полум’я.

Воно не палило праведну плоть, і могло нашкодити тільки тому, хто тримав морок у своєму серці. Я-то це знала, але присутні наречені — ні, а тому вони злякано притулилися одна до одної і відсунулися від вогню подалі.

Я холоднокровно залишилася сидіти на місці. Помітила, що одна світловолоса дівчина пішла за моїм прикладом, із цікавістю спостерігаючи за картиною, що відкривалася в полум’ї.

— Спершу ви пройдете випробування тіла, — віщав тим часом Айлон, — якщо божественний вогонь вас прийме, то ви пройдете відбір, а якщо ні…

Багатозначно промовчав мій брат.

— Ми помремо? — пискнула одна з дівчат — та, що сиділа віддалік від усіх.

Айлон, який до цього занурився в атмосферу містики і виступу, на мить завмер і розчаровано опустив руки.

— Ну що ми, нелюди тут чи що, дівчинко невідомого мені роду. Боже, про що вам тільки матусі розповідали! — навіть у долоні грюкнув від обурення.

Я мовчала. Багато що сказати б могла — та здала б себе з потрохами.

— Ні, просто вогонь покаже, що ви не підходите в наречені. І поїдете собі додому, ще й катаїф на доріжку візьмете, — похитав головою брат і цокнув для переконливості, а потім знову підняв руки: — тож, на чому ми зупинилися?

— Випробування тіла, — послужливо підказала я.

Брат зиркнув, але коментувати не став. Я не змогла придушити усмішку — так, із самого дитинства обожнюю псувати концерти цього випендрюльника. І нічого із собою вдіяти не можу. Якою вродилася!

— Потім вам доведеться пізнати вашого чоловіка! — вигукнув Айлон, й у вогні з’явився лик Отіса. Я знехотя замилувалася — дівчата теж мрійливо ахнули: — потім побачення! Більше побачень! Ви маєте закохати його в себе!

У вогні танцювали чиїсь тіла в божевільному танці, де одних відкидали, а інших приймали все ближче. Силуети билися і літали, кричали і знову притискалися один до одного. Видовище незабутнє — очі відвести складно. Моє захоплення не сховалося від Айлона. Його губи розтягнулися в усмішці.

— І, нарешті, ви маєте завоювати любов народу й довести своє право на правління великою державою Ферою.

У вогні з’явився невпізнанний силует жінки, що сиділа на троні й дивилася на підданих із високо піднятою головою. Поруч із нею сидів Отіс, який потягнувся за поцілунком до своєї королеви. І щойно їхні губи майже торкнулися одне одного, зображення і вогонь згасли.

Ми перебували в тиші й темряві з мить, після чого всі до однієї зашлися бурхливими оплесками. Штори підняли, але ми все ще не могли відвести очей від місця, де горів божественний вогонь.

— Моя порада, дівчатка, — ніхто не сховався від уважного погляду Айлона, — скористайтеся всім, що маєте. Ви гарно співаєте? Чудово. Умієте танцювати? Танцюйте! Переможе лише та, хто зробить усе смертне й безсмертне для перемоги.

І подивився на мене. Не знаю, що було в цьому погляді — страх, розчарування, переживання чи просто попередження про те, що я вплутуюся в гру, де свідомо в програшному стані. Якщо батько й Отіс не мають знати про мою пряму участь — про участь богині, то я відстаю від усіх присутніх наречених кроків на десять.

І я це розуміла.

Перше випробування було призначено на наступний ранок, і багато дівчат побрели до виходу. Я намагалася запам’ятати їхню зовнішність або ім’я, або поведінку навколо Айлона, але марно. Як Отіс їх узагалі відбирав? Однакові ж!

— Привіт, — раптом підсіла до мене дівчина.

Я обернулася і оцінила її поглядом. Очі болотного відтінку, змішаного з попелом — великі, цікаві. Волосся ретельно заплетене в довгу косу з вкрапленням різних дорогоцінних каменів, але зачіска була злегка розпатланою, ніби дівчина спала в такому вигляді. На грудях блищала брошка у вигляді гілочки.

Опустила погляд до рук, але вони були надто білими й ніжними. Значить важкої праці не пізнала. Чи могла вона бути фальшивою нареченою?

— Привіт, — коротко відповіла я.

— Я — Дора, — усміхнулася дівчина й нахилилася до самого мого вуха, — тобі не здається, що розподільник ну дуже спокусливий?

Ні. Абсолютно. Гидота якась.

— Він… — як би так підібрати слова? — трохи не в моєму смаку.

— А як він рухав цими руками, — навіть облизнулася дівчина.

Мурашки жаху пройшлися моєю шкірою. Навіть думати не хочу, що було в голові в цієї Дори.

— Шкода, кажуть, він не в палаці живе. Так би я до нього навідалася сьогодні вночі, — й очі блиснули.

Я насупилася.

— Хіба ми тут не боремося за серце Отіса? — акуратно запитала я.

— Він один, нас — десять, — знизала плечима Дора, — мені потрібні запасні варіанти.

О, моя люба, цей варіант точно не для тебе. Але говорити цього я їй не стала, тільки байдуже знизала плечима. Нехай пробує. Зрештою, одна дівчина вже змогла підкорити серце Айлона — щоправда, на дерево потім перетворилася. Але це тонкощі.