Розділ 7.

Отіс махнув рукою в бік залу нарад, запрошуючи мене пройти. Погляд прослизнув по його долоні — відкритій, чарівно відвертій. Жоден мускул не тремтів у його тілі. Тому що Отіс ні на секунду не сумнівався у своїй перемозі.

Я хижо посміхнулася, швидко накинувши ангельський погляд своїм очам. Не можна, щоб великий воїн і король Фери розкрив мій план так швидко. Однаково розкриє. Але тоді, коли це буде надто пізно.

Ми підійшли до каміна, і Мей знехотя побрів розпалювати в ньому вогонь. Холодно не було, але це створювало відчуття затишку, розслабляло суперника. Я бачила, як Отіс перемагав безліч супротивників таким простим прийомом — теплим чаєм, каміном, іноді пледом і навіть приємною музикою. Люди просто втрачали пильність.

Я присіла в крісло, розправила складки сукні і прослизнула язиком по губах. Мені не терпілося почати. Ні, більше — мені не терпілося обіграти Отіса. Зіграти на його струнах, дати йому смак перемоги. Відчути легку гіркоту від неминучої поразки.

Я дивилася в його сірі очі й бачила в них своє відображення. Отіс був налаштований не з тим азартом, що я, але з легким інтересом. Думав, як швидко зможе мене перемогти? Ставив свої власні цілі, раз не сумнівався в результаті поєдинку?

Закінчивши з каміном, Мей приніс шахи й почав розставляти фігури.

— З якої ви країни, Фелісіє? — не відривав погляду Отіс.

У куточках моїх очей з’явилися лукаві лапки. Я змахнула віями.

— Левандія, — збрехала без тіні сорому.

На південний захід звідси земель було небагато, а відомих Отісу ще менше. Я обрала найвіддаленішу й найскромнішу країну, яку, однак, можна було знайти на мапах дослідників. Не вистачало програти партію, не почавши грати.

Брови Отіса злетіли.

— Не чув про таку, — зізнався чоловік.

— Батько давно мріяв почати торгівлю з вами, Ваша Величність, — приправила брехню легким кивком голови, волосся розсипалося по плечах, — тому й відправив мене налагоджувати зв’язки.

Мей уже розставив фігури з боку Отіса й невдоволено побрів до мене. Хіба що не фиркав мені в обличчя.

— Відправляти дівчину вирішувати справи держави… — осудливо цокнув язиком король Фери.

Я видавила легкий смішок.

— Я в змозі про себе подбати, Ваша Величність, — і потягнулася ближче до дошки.

Фігури були розставлені.

— Як гості Фери пропоную вам почати з білих, — галантно потягнувся до кута дошки чоловік, щоб розгорнути поле потрібними фігурами до мене.

Я зупинила його легким рухом руки. Пальця. Дошка перестала обертатися, врізавшись у подушечку мого вказівного пальця.

— Я віддаю перевагу чорним, — подивилася на чоловіка з викликом.

Але Його Величність тільки посміхнувся, мало не сміючись мені в обличчя. Та яка дівчина! Віддає йому в руки перевагу. Я майже читала його думки.

«У неї до цього не було шансів, але зараз? Їх просто не може бути».

Перший різкий хід — висунувся білий пішак. Я хмикнула і дзеркально повторила рух Отіса.

— Можу запропонувати вам чай? — перейшов до своєї звичайної тактики Мей.

Повисла тиша. Я дивилася на мого героя, чекаючи на його реакцію. Зупинить помічника, який впливає на результат партії? Чи дасть мені впасти в пастку, підготовлену роками?

— Ваш хід, Фелісіє, — не відривав очей від дошки Отіс.

Він походив конем. Я повторила його хід зі свого боку.

— Кюрія, може…

— Не зараз, Мей, — обірвав слугу король Фери.

Ця партія мені починала подобатися все більше й більше. Я подалася вперед, лоскотливо провівши язиком по губах. Мій герой грав зі мною навсправжки — а я ж ще навіть не показала зубки.

***

— Ваша стратегія кумедна, але в довгостроковій перспективі провальна, — зауважив Отіс і посунув слона вбік.

Але я більше не збиралася грати в хованки з фігурами мого героя. Я ховала секретну зброю. Загалом, не таку вже й секретну — звичайна сильна фігура, якою часто ходять, коли шлях вільний. Але всі ці хованки для того й були…

Щоб Отіс не передбачив мій план. І я перейшла в наступ.

Повільно, але вірно мій герой стягував свої сили в центрі. Король Отіс використовував усіх, довіряв свою спину пішакам, коням, слонам — своїй команді. Поки я жертвувала дрібними сошками заради найсильнішого удару.

У центр дошки вийшла королева.

— Ви знаєте, — мій голос розірвав усталену тишу, злякавши задумливого Мея поруч, — а я, напевно, не відмовлюся від чаю. Якщо ваша пропозиція ще в силі, звісно.

— Але ваша партія… — ікнув Мей, не бажаючи відриватися від такого цікавого видовища.

Я видала маленький смішок. Короткий, завзятий. Переповнений розуміння — я б теж не хотіла йти посеред такої битви.

Отіс слугу не слухав, та й на мене більше не дивився. Його палець потирав вологі губи, поки чоловік намагався прорахувати мої ходи.