Розділ 4.

Не знаю, скільки минуло часу. Я не могла виходити на вулицю і тільки Ніка слугувала моїм зв’язком із зовнішнім світом. Вона говорила про те, що дівчата з усієї Фери відправляли свої портрети Отісу, щоб він відібрав головних учасниць змагання.

Сама ідея відбору наречених припала до смаку ферянам. Вони завжди любили спостерігати за видовищем, а тут ще й із домішкою любовних інтриг? Та народ був тільки щасливий, що їхній повелитель забажав знайти королеву в такий незвичайний спосіб.

Я слухала всі ці новини і продовжувала грати в шахи. Мені потрібно було придумати спосіб уберегти Отіса так, щоб у цій битві Ніка змогла явити свій лик. Лик перемоги.

Приречено видихнула.

— Не йде партія?

— Не йде думка, — відрізала я, — як не кручу, не можу знайти вихід, де Отіс виживає. Без мого прямого втручання це неможливо.

— А як ти можеш втрутитися? — сова нахилила голову. — Не скажеш же ти герою, що в нього ніколи не буде дружини.

Я роздратовано подивилася на Ніку. Озвучена нею версія була лише однією із сотень, програних у моїй голові. І якби я була поруч із героєм, то точно знайшла б спосіб заборонити йому одружитися.

— Прийшла б сама до нього і сказала! — хмикнула я і скинула шахову дошку на підлогу. — Вже проти своєї богині він би не пішов.

— Побійся Дієвса, Фінно! — вигукнув птах і неспокійно затріпотів крилами. — Явити свій істинний лик людині!

— Батько робить це весь час, — відмахнулася я, — чи звідки по-твоєму з’являються напівбоги?

Резонне зауваження, однак самій Ніці від цього було не легше. Вона дивилася на мене важким поглядом, сповненим осуду й нерозуміння. Їй справді було невтямки, чому я так прив’язалася до Отіса.

За дверима почувся якийсь шум, і я миттєво змовкла. Хтось розмовляв, сміявся, а потім ручка повернулася і на порозі з’явилася Лаура.

Ось кого мені не вистачало для повного відчуття власної безпорадності. Богині кохання та краси.

— Привіт, моя люба сестро, — богиня світилася від радості.

У її усмішку закохувалися мільйони, а швидкоплинно скинута сукня з плеча могла звести людину з розуму. Не мене, звісно, на богів її ігри майже не поширювалися — принаймні на тих, хто жив у Божественному Палаці.

— Що ти хочеш, Лауро, — втомлено кинула я, — настрій ні до біса.

— Я тому і прийшла, — заспівала вона й по-хазяйськи влаштувалася поруч зі мною на ліжко. — Таке рідкісне видовище — безпорадна богиня мудрості. Де ж твій великий і прозорливий розум?

Збирає бажання знищити свою сестру поглядом. Але вголос я їй цього не сказала. Продовжувала тихо лежати, обнявши подушку.

— Чула, Отіс шукає своє справжнє кохання, — Лаура натиснула на хворе, і я стиснула подушку сильніше.

Я була б щаслива, якби мій герой знайшов сім’ю — але не ціною свого власного життя. Не ціною тих старань, що я вклала в нього! Скільки разів ми билися поруч, скільки разів він складав стратегії, а я допомагала йому вірним словом. І він неминуче перемагав у кожній битві.

Крім тієї, що була зі смертю. І вона наближалася з кожним днем усе ближче.

— Одного не розумію, — Лаура перекинула білосніжні пасма й підповзла до мене ближче, допитливо облизала губи, — тобі то яке діло до цього? Навіщо літала до нього?

Я видихнула.

— До мене приходила провісниця… — тихо зізналася їй.

Це було лише частково відчайдушним ходом. Всередині я підозрювала, що Лауру пісня про справжнє кохання напевно б зворушила. І раз наречена б отруїла Отіса, то не було б весілля, дітей і щасливого кінця історії. Якій же богині кохання це сподобається?

—… сказала, що наречена обірве життя Отіса, — буркнула я.

— Не дружина? — примружилася Лаура.

Я похитала головою. Ні, слова провісниці були гранично точні. Загине від рук нареченої — весільні дзвони не встигнуть програти, коли охолоне його тіло.

— І ти хотіла вбити цю змію? — припустила сестра.

Я хотіла завадити відбору і прибрати ідею про шлюб із голови Отіса. Але ці слова Лаура б не оцінила, тому я злукавила.

— Я лише хотіла порушити передбачення.

Сестра дивилася на мене вкрай серйозно. Не було ні тіні посмішки на її обличчі, ні звичного знущання. Ми ніколи не ладнали, але що стосувалося справ сердечних, то вона була першим радником. Нехай і сама мала досить екстравагантні погляди щодо свого особистого життя.

— Такий герой і без дружини — це недобре, — нарешті вичавила вона і встала.

Почала ходити з боку в бік. А я стежила і вбирала кожен її подих — читала дівчину за різкими рухами, за зіницями, що наче бігли кудись, за рвучким диханням.

Вона вже щось придумала.

— Ти допоможеш мені? — підштовхнула я сестру до правильного рішення.

Лаура подивилася на мене. Заспокоївся її погляд, розслабилися рухи, сповільнилося дихання. Вона визначилася.

— Допоможу, — погодилася богиня і підійшла до мене ближче. Узяла мої руки у свої, — але це буде дуже небезпечно, Фінно, ти впевнена, що готова?