18.

Я продовжувала давати Блукачу настій із трав. І він явно йшов на поправку. Жар вже минув і чоловік ненадовго прокидався, але потім знову впадав у сон. Організм був ще заслабкий та це вже гарний початок. 

Мавка більше не з'являлася. Коротати час мені допомагала Малушка. Так я назвала доньку загиблої вовкулаки. Коли хижачка померла, а Яр лежав безтями, я підгодовувала її цуценя.  Спершу воно ричало на мене і, забившись у куток клітки,  демонструвало хоч і маленькі, але гострі зуби. Та через декілька прийомів їжі звикло і вже потім ганяло за мною по табору як хвостик. 

Як і звичайне цуценя, вона бешкетувала, тріпала мене за поділ і усіляко намагалася погратися. Я хоч періодично і підтримувала її розваги, але щойно вона у запалі починала голосно гавкати, одразу припиняла гру. Все ж ми знаходимося у такому місці де краще не привертати до себе уваги.

А сьогодні зранку, підійшовши ближче, я зрозуміла, що малечі немає. Натомість на його місці спить маленька замурзана дівчинка із русявим скуйовдженим волоссям. На вигляд їй років з п'ять.

Це було так неочікувано! Так шокуюче! Про дорослих вовкулаків я знала, але ніколи не чула про дітей-перевертнів. 

- Хто це? – здивовано підняв брову Блукач, коли вкотре прокинувшись, побачив дівча позад мене. 

- Знайомся, це Малушка.  

- Хм... – Все, що видавив він коли я переповіла хто вона така. А потім пронизливо і задумливо поглянув на дівча. 

Яр швидко видужував, імунітет блукача давав про себе знати, і довго відлежуватися він не збирався. Адже йому якомога швидше потрібно було відшукати Любомира. Було зрозуміло, Блукач-незнайомець, що працював на  старосту, викрав хлопця не з проста і є підозра, що наміри його лихі. 

Серед блукачів існує легенда, що їх дар, їхня сила може переходити від одного блукача до іншого. Для цього на молодий місяць потрібно  провести спеціальний ритуал передачі, що триватиме 15 діб. І з кожним днем, як росте місяць, так зростатиме і сила блукача, якому вона передається. А на повний місяць цей процес вже повністю завершиться і буде незворотній.  

І все б нічого, якби не підозра, що разом із силою, тіло донора віддає і роки життя. А отже життя Любомира під загрозою. 

Яр хочь і не вірив у ці байки та місце проведення  добре знав. То ж не дивно, що як тільки він став на ноги, одразу поспішив до коня з наміром відправитися у путь. Я ледве переконала його відпочити ще хоча б пів дня, мотивуючи тим, що у такому стані він точно не здолає противника. І Яр погодився, розуміючи, що так і є. 

- До початку ритуалу у мене у запасі залишилося вісім днів. Допоки доберуся до місця якраз ще трохи відновлюся. Але перед тим завезу тебе додому. 

Я протестувала і запевняла, що можу пригодитися, що хочу допомогти. Адже хлопець і для мене став рідним. Та Яр, упертий віслюк, був непохитний. 

- Це занадто небезпечно. Ти ж розумієш, словесною перепалкою ми з ним не обмежимося, буду з боєм визволяти Любомира.  Я не хочу тобою ризикувати! – наполягав він. 

Я чудово його розуміла але все ж вважала, що разом у нас більше шансів перемогти.  

- Добре, зробимо так. – зрештою здався Яр.  

І запропонував перед дальньої дорогою заїхати до мене у поселення і, так би мовити, перевести там дух. Затриматися ненадовго – на один день. Підремонтувати одяг, кінську збрую, замінити підкови, зібрати все необхідне для дальнього шляху та бою. Ну, і зрештою, самим нормально відмитися в достойних умовах. 

- А якщо там мій батько? 

- Сумніваюсь, що він вижив у цьому лісі. Раніше з ним був блукач-помічник... 

Та побачивши мої занепокоєні очі додав: 

- Не хвилюйся. Він же сказав, що вбивати тебе не буде, ти ж бо його кров і плоть. – підбадьорливо посміхнувся чоловік. 

- А ти... 

- А я дам собі ради! Мене нечисть не згубила, то куди вже там твоєму батечку! – підморгнув він і заспокійливо обійняв. 

У його руках мені стало тепло та безпечно. Весь стрес пережитих без нього днів поступово відступав. І я погодилася, насолоджуючись його ароматом та палко жадаючи щоб ця мить тривала вічно. 

Розповісти Яру про те, що він говорив під час марення я так і не наважилися... Все ніяк не могла підібрати то правильних слів, то підходящого моменту. А може я просто боялася опинитися в незручному становищі, боялася, що він все заперечить, що всі його почуття це лиш вигадка мого розуму, що я сама все намріяла...

Малушку ми, звісно, взяли з собою. Не залишати ж дитину у лісі, навіть якщо це й небезпечний звір. Це, ясна річ, неабияка відповідальність. Потрібно буде гарно слідкувати щоб її особливість не проявилася у поселенні. 

Та ким би вона не була, її людська частина була добра й весела. Вона виглядала і вела себе як сама звичайна дівчинка.

І я вже навіть все добре продумала. Розповім односельчанам вигадану історію про те, як знайшли її з матір’ю на дорозі. Ніби то на них напали розбійники й пограбували. Матір не вижила... 

За ці декілька днів дівчинка не промовила жодного слова, підозрюю, що вона німа. То ж з достовірністю заготовленої історії проблем не буде – вона нічого не розкаже.