11.

Блукача і мавки не було всю ніч. Чоловік з’явився лиш під ранок. Не знаю чому та це мене трішки зачепило... Що це? Ущемлене самолюбство? Образа, що обрали не мене? Ревнощі?.. 

Тьфу! – подумки плюнула я.  

«А ну перестань!» наказала я собі  і спробувала не думати про блукача. В решті-решт він вільний чоловік, що хоче те й робить, з ким хоче – з тим в ліс і йде! Трішки оговтавшись від думок, я пішла провідати коней. 

- Привіт – прозвучало у мене за спиною. 

Стрепенувшись від несподіванки, я перестала гладити кобилу і розвернулася. 

- Пробач. – промовив Блукач – Я, здається, вчора забагато випив і дозволив собі лишнього по відношенню до тебе. Я не хочу щоб це вплинуло на наші дружні відносини. Будь ласка, не бійся, я б нізащо не завдав тобі шкоди. Більше цього не повториться! 

Я розгубилася і все на що спромоглася у цей момент так це хильнути головою, даючи блукачу зрозуміти, що вибачення прийнято.  

- Мир. – сказав він і пішов геть. 

О, Боги, поки я картала себе за легковажність і переживала, що він про мене погано подумає, буде вважати безсоромною та легкодоступною дівкою, Яр тим часом вирішив, що я на нього злюсь і боюся домагань... 

Та все, досить! Бо я зійду з розуму! Ми все владнали! Блукач же сказав, що це не повинно зіпсувати наших дружніх стосунків. Схоже я теж забагато випила. Так-так, виною всьому той п’янкий напій мавок. Я просто роблю з мухи слона, нічого такого не відбулося! – заспокоїла я себе і направилася до Млади. Вона якраз мала вже прокинутися. 

- Ех... – незадоволено простогнала, позіхаючи, дівчина. – Ой, Божено, ти навіть не уявляєш як у мене зараз болять м’язи по всьому тілі. Перетанцювати мавок просто не можливо! 

Ліниво потягнувшись, вона встала і пішла вмиватися до ставочка. 

Наших милих господинь-мавок ніде не було, вдень вони не показуються, з’являються лише вночі у світлі місяця. Про вчорашній теплий прийом нагадувало лише згарище вже нетліючого вогнища. На галявині було тихо та спокійно. 

Наші чоловіки розташувалися під вербою, схоже у Любомира вже розпочався урок. Сидячі на траві він не зводив з наставника  допитливого погляду і, здається, навіть боявся лишній раз кліпнути, щоб, не дай Боже, раптом не пропустити лишнього слова. 

Певний час я милувалася красою природи та згодом зрозуміла, що стає нудно. Млада від нудьги, відщіпуючи дрібненькі шматочки, знищувала житній хлібець, привезений блукачем зі Свистгору, мені ж їсти зовсім не хотілося. А чим ще зайнятися посеред лісу було не зрозуміло. Та й далеко відійти від блукача я б не наважилися – хоч наш тимчасовий прихисток і виглядав при світлі дня безпечно, та все ж треба не забувати про істот, якими кишить ця частина лісу. То ж про прогулянку я навіть і не думала. 

- Ні, ні... – заливався сміхом Любомир. 
Блукач міцно тримав його за ногу, піднявши догори. Хлопець висів вниз головою і радісно пручався немов щойно виловлена рибина. 

- Всі мізки хлопцю витрясеш! Як тоді навчатися? – відірвалася від трапези наша красуня. 

- Нічого, сила залишиться. 

- Та яка там сила як ти не хочеш на палицях битися. – подала голос наша рибка. 

- Хлопче, дай поїсти. Відучора і крихти у роті не було... 

Я єхидно пхикнула – ну звісно ж, коли було їсти як з мавкою всю ніч десь по кущах качалися... 

- Захищайся! – натомість вигукнула я і схопила одну із палиць, що лежали під вербою,  спеціально заготовлених нашими захисниками для тренувань. 

Любомир аж просіяв. Хлопець не застав себе довго чекати і яро ринувся у бій. 

Це була для мене чудова нагода закріпити отриману інформацію від спостережень за тренуваннями і відточити навички. Теорія теорію, а головне практика! 

Мій супротивник все наступав і наступав та я, плутаючись у складках спідниці, все ж не здавалася. 

- Нічого собі! Які ви молодці! – дожовуючи залишки сніданку, похвалив блукач. 

Одним швидким рухом він роззброїв Любомира і піднявши палицю хлопця, підмигнув мені. Його губи повільно розпливлися у широкій посмішці. Він як кіт смакував полювання на мишку. 

Міцніше стиснувши свій «меч" я твердо вирішила гарно йому вмазати, хоч і розуміла, що шансів у мене нуль. Та мишка так просто не здасця! 

Бій був недовгий. Яр з легкістю роззброїв і мене. А щоб я не встигла підняти зброю, викрутив мої руки за спину і затис в обіймах. 

- І хто це тебе навчив? – промовив мені на вухо. Його подих пестив мою шкіру. 

- Ти! – випалила я і з силою наступила на ногу блукача. Ефект несподіванки зіграв мені на руку і я швидко вислизнула із рук супротивника. 

- Божено, давай у рукопашний! – вигукнув Любомир і з бойовими кличем весело кинувся на ціль. 

Та навіть так вовтузилися ми недовго. Завалившись на землю, Блукач заблокував хлопця між ніг. Той, безупинно заливаючись сміхом, борсався але безуспішно. Мене ж чоловік притис усім тілом так, що я опинилася зажатою під його пахвою. Однією рукою він тримав мої руки, іншою нещадно лоскотав. Я задихалася від сміху, а мої ноги безпорадно дригалися у нього за спиною.