3.

  Я стояла на ганку і дивилася на дворовий люд мого батька, що заклопотано  пересувався по широкому подвір'ю кожен у своїх справах.  

 Наше поселення складно назвати процвітаючим, життя на цій території непросте – земля неродюча, а клімат суворий. Та, на диво, наша родина завжди жила у достатку. Староста мав врожайні поля, плодючі сади та здорову худобу. Тому й челядь без роботи не сиділа. Господарство велике, все потрібно встигнути, нічого не забути. Бо як ні - господар по голівці не погладить. Гнівити Мола ніхто не хотів. От і місили по подвір’ю туди-сюди болото після дощу. 

Думки мої роїлися як ці люди... Я складала план втечі та розраховувала можливі ризики. Важливо досконально все обмізкувати і головне аби Вторак нічого не запідозрив. 

Хід думок обірвали крики. Зненацька на подвір'я, з усією своєю міцю, увірвалась свиня. А точніше, просто величезних розмірів кнур. Він, немов скажений, носився територією. Перелякана туша збивала все на своєму шляху. А піднятий галас неможливо описати. Його безуспішно переслідували чоловіки, намагаючись впіймати.

- Божена, Божена! Ти вже чула новину? – ще з далеку почала кричати Млада. Підбігши, вся розчервоніла і ледве переводячи подих, вона радісно видавила. – У нас Блукач! 

«Ми врятовані» - враз промайнуло у голові, а з грудей, разом з повітрям, вирвалося й полегшення. Поява Блукача була неймовірною вдачею, подарунком небес, спасінням.

 - Ти впевнена? - все ще не вірила своєму щастю.

- Хвала богам! Так! - Млада схопила мене за руки і міцно-міцно стискала від надлишку емоцій. - Немає сумнівів!

 Уздовж нашого безкрайого лісу було п'ять поселень, що простягалися на великій відстані один від одного. Тому заїжджим подорожнім завжди неабияк раділи. Це була можливість дізнатися новини та підтримувати зв'язок з навколишнім світом. 

А поява Блукача, то взагалі неймовірна подія! Такий гість сколихне одноманітне життя поселення. Люд гудітиме і ще довго переповідатиме одні й ті самі історії, розказані героєм. Адже всі знають - життя цих чоловіків сповнене неймовірних пригод.

Блукачі це мисливці на нечисть, їх покликання  – захист населення та очищення земель від зла. Вони постійно подорожують, не затримуючись довго на одному місці. Їх життя бурхливе та небезпечне. 

Зустріти Блукача – рідкість. Їх дуже мало у світі та й зазвичай вони самітники. Швидко роблять свою справу й швидко йдуть геть. Все це додає їм неабиякої таємничості. 

Односельчани перебували у неймовірному піднесенні.  Всі бажали познайомитися з чужинцем, почути дивовижні оповіді.

Брат Тур швидко змикитив і запросив новоприбулого до батьківського терема першим. Ніхто й не сперечався, адже робилося це на правах родини старости.

Кнура врешті-решт спіймали. Визг вчух, тишу розривало лиш виснажене рохкання втомленої тварини. Вже потім я дізналася - він прийшов разом із Блукачем. Це мене здивувало, проте цікавитись далі не стала. Яке мені діло до свині коли на кону власне життя.

Тим часом коня новоприбулого вже відвели у стайню. Самого хазяїна очікували бачити на обід, після того як відпочине з дороги. 

Я направилася до зали. Йшла з завмиранням серця, мене переповнювала радість. Я відчувала полегшення. Звільнення від вготованої  Втораком долі було вже поруч.

На зустріч вийшли дві челядинки, жваво щебечячи. Дівчата сміялися, згадуючи, як зашарілася одна з них коли блукач підвів на неї погляд. Схоже дівчата носили йому воду й свіжі рушники аби гість мав змогу освіжитися та змити дорожній пил.

Зайшовши до зали, я зі здивуванням помітила, що вона майже повністю заповнена чоловіками. А величезний стіл із міцного старого дуба вже запрошував скуштувати наготовлений обід.  

Всіх цих чоловіків я знала. Кожен займав далеко не останнє місце в общині та мав вплив на поселення. Поважні та шановані люди. Але навіть вони не змогли втриматися аби не навідатися без запрошення. Всі перебували в очікуванні гостя. А поки того не було, часу даремно не гаяли - обговорювали якісь важливі економічні питання, дискутували  та приймали рішення.  

На мій прихід ніхто не відреагував. У кінці столу я помітила ненависного знахаря. Їсти перехотілося, то ж зморщившись від огиди, тихенько сіла на дальню лаву біля вікна.

Через деякий час з’явився і він – Блукач. 

Це був високий, гарно складений чоловік міцної статури. Широкі плечі, сильні руки, загоріла шкіра. Одразу помітно - людина проживає свій вік не сидячі в теремі і не наїдаючи пузо, а звикла до фізичної праці та довгих виснажливих подорожей. Одяг на ньому був вільний та простий. Хоча гарно сидів та підкреслював і без того мужній вигляд.  

Млада була права, сумнівів, що перед нами Блукач не виникало - на шиї красувалися особливі символи. Вони, немов ланцюг, обвивали її довкола.

Переступивши поріг, він впевнено підійшов до вільного стільця. Привітавшись, просто сів та почав поглинати свій обід. Кількість присутніх зовсім не застала його зненацька і не збентежила.

Під час куштування чоловіки намагалися заохотити гостя до розмови. Та він, схоже, пусті балачки і лишню увагу не любить. Поводив себе стримано, терпляче відповідав на всі питання, сухо описуючи події життя. Сам при цьому активно у розмову не вступав і ініціативу на себе не брав.