1.

  У кожного своя доля, у кожного своє щастя… Я ж помру не пізнавши своє – безславно, без сім’ї, без дітей, без здобутків. Я нікого не вбила, нікому навмисне зла не робила… То ж чи вважаю це справедливим? Безсумнівно – ні! 

Я - Божена. І я приречена. Доля моя вирішена. У мене залишилося лише два світанки та одна ніч.  
Наш ворожбит Вторак стверджує, що це свята смерть, смерть задля добра, задля порятунку. Та знаєте, помирати я не хочу, тому такі завіряння аніскілички не заспокоюють. Тим паче, знаю - я просто частина помсти. 

Нас у кімнаті двоє – я та Млада. Кімната без вікон, лиш двері. Про втечу марно й мріяти. Світло нам дарує лампадка, тепло освічуючи дерев’яні стіни зі зруба. 

Смерть Млади, як і моя, по-справжньому вигідна лиш одній людині – ворожбиту. Триклятий Вторак! Ненавиджу! Ми жертви його властолюбства та жадібності. І я можу перераховувати ще багато його жахливих сторін, доповнюючи міцними слівцями, що не пасують дівочим вустам. Та що це змінить?..  Як я вже казала – доля моя вирішена. А я не хочу даремно витрачати відведений мені залишок часу на нього. Принаймні намагаюся, силуюся не думати про Вторака, проте враз у раз думки повертаюся до ката, до прокльонів в його бік. 

Млада постійно плаче. А я то ходжу, як загнутий звір, з одного кутка в інший, то безсило лежу, занурена у відчай. Ми замкнені. Вторак власноруч повісив замок, випереджаючи можливу втечу.  

Взагалі-то людські жертви у наших краях не практикують вже багато років. У дар богам приносять їжу. Але зараз обставини змінилися... Важкі часи потребують важких дій.

Я впевнена, односельчани співчувають нам з Младою. І хоч вони й не бажають нашої смерті, проте ніхто не допоможе, ніхто не врятує. Всі налякані загрозою, що нависла над нашим краєм. Людські розуми та серця паралізував страх. А Вторак підкидає багаття у вогонь та переконливо запевняє, що наша жертва все змінить… І людям нічого не залишається як вірити йому! Хапаються за цю можливість як за рятівну соломинку.  

Я донька старости. Та, на жаль, це не принесло мені щасливого життя. Ба навіть більше - стане причиною моєї загибелі.

Мій батько – Мол, був одружений двічі. Перша його жінка, на ім’я Ждана, була моєю матір'ю. Я її не пам’ятаю. Вона теж була дочкою тодішнього старости. Довгоочікуваною і єдиною дитиною.  

Мол ще замолоду був амбіційним парубком, на дрібниці не розмінювався, тому одразу засватався до Ждани. Хлопець розумів на скільки це вигідна партія. 

Задля добробуту своєї донечки старий староста нічого не жалів. Зробив все, що міг - і дім молодятам гарний збудував, і худоби навів, приданим не обділив,  і авторитет зятя підняв в очах односельчан. То ж нічого дивного, що після смерті дідуся, новим старостою люд обрав саме Мола. 

Та, як розповідала мені нянечка, свою обраницю Мол терпіти не міг. Хоча й була вона гарною дівчиною, хазяйновитою господинею, вірною дружиною. Відносився він до неї геть не як належить її соціальному положенню, ніякої вдячності не відчував, нехтував нею і змушував виконувати тяжку роботу. Була вона у нього на рівні з іншою челяддю. 

Так і жила Ждана з дня у день не знаючи щастя, поки не згасла після складних пологів. Проте смерть дружини не зачепила серце Мола. Йому було байдуже – він святкував народження ще одного сина. 

Загалом у батька семеро дітей. Живі лише п'ятеро. Я не єдина дівчинка, є ще Любава, вона молодша за мене на дві весни. Найбільше мене любить брат Горазд. Йому десять років і він син від другого шлюбу Мола з Святославою. 

Мачуха не була такою тихою та поступливою як моя мати, а славилася жінкою норовливою, з характером. За що й часто отримувала від батька. Він не стримувався і при кожній нагоді вважав за потрібне застосовувати силу. Побої були мало чи не щодня. Минулої зими, тікаючи від міцної руки Мола, Святослава провела всю ніч на дворі, а через декілька днів злягла у могилу від лихоманки.

Минув рік. Староста вирішив, що час вже обзавестися новою дружиною, бо що то за господарство без господині... Його вибір пав на Младу. Їй вже виповнилося чотирнадцять -  дівка на видання,  та ще й вважається першою красунею у нашому краї. Її личко радує око, а молоде тіло випромінює здоров'я та життя. З нею Мол хотів відчути себе знову молодим. Та й, не будемо приховувати, йому неабияк лестило розуміння того, що багато парубків заздритимуть, що Млада дісталася саме йому. 

Одним із заздрісників був і Вторак. Він і сам бажав скуштувати солодкі ласки Млади, але його знаки уваги були відкинуті на користь старости. О, як же це зачепило знахаря! Скільки гнилі підняло з глибин його пропащої душі! 

Вторак та Мол ще з дпавніх-давен були заклятими ворогами. Один - знахар та ворожбит, людина, до якої звертаються у будь якій життєвій ситуації – чи то посуха, чи то хвороба, чи то прохання кращої долі, чи то приворот, чи то будь що інше, всі біжать за допомогою до Второка. Інший – староста. Обоє чоловіків мають необмежену владу над людьми, над долями і впливають на життя поселення в цілому. Саме це перетягування влади, змагання один з одним, робило прірву між чоловіками неосяжною.