Розділ 11. Аварійне відновлення броні

Ранок почався з катастрофи. І ні, це не був обвал акцій чи скандал у пресі. Катастрофа дивилася на мене з дзеркала у ванній.

Обіпершись руками про холодний мармур раковини, я прискіпливо вивчала своє відображення. Воно виглядало так, ніби я всю ніч тестувала дешеві філери. Губи припухли, а на шиї... Трясця. Тільки засосу від просвітленого гуру мені не вистачало для ідеального резюме.

Я підняла руку і торкнулася своїх губ. Пальці злегка тремтіли. У пам'яті миттєво, без жодного дозволу, спливла вчорашня сцена у вітальні. Темрява. Дзенькіт кришталю на консольному столі. Його гарячі руки на моїх стегнах. І те, як я — Меланія Божко, жінка, яка звикла снідати чоловічими амбіціями,  сама вчепилася в його сорочку, стрибаючи в цей вогонь.

Дідько. Дідько!

Мій мозок гарячково підкидав зручні відмазки: адреналін, стрес після колишнього, забагато віскі. Але гірка правда полягала в тому, що я втратила контроль. А контроль — це мій єдиний релігійний культ. І вчора цей бородатий фанат топінамбура примудрився його зламати одним поцілунком.

— Ну вже ні, — гаркнула я власному відображенню і різко викрутила кран з крижаною водою. — Разова акція. Збій системи. Не було цього.

За пів години я була озброєна до зубів в строгий брючний костюм винного кольору, шпильки, якими зручно пробивати черепи, і фірмова червона помада, що ховала будь-які докази вчорашнього божевілля. "Божа кара" повернулася до заводських налаштувань. Сьогодні хтось за це поплатиться. І я навіть знаю, хто саме зараз медитує в гостьовому крилі.

Мій телефон завібрував на туалетному столику. На екрані світилося ім'я Ілони.

— Якщо ти дзвониш у таку рань, я дуже сподіваюся, що це питання життя і смерті, — замість привітання кинула я в слухавку, застібаючи годинник на зап'ясті. 

— Мел! Ти бачила світські пабліки?! — її голос дзвенів від такого збудження, ніби вона щойно виграла джекпот. — Яке там життя і смерть! Мені щойно скинули фотки з учорашнього балу. 

Я закотила очі, підходячи до гардеробної за сумкою. 

— І що там? Моя сукня потрапила в список найгірших нарядів року? Переживу. 

— Та до біса твою сукню! Там твій килимок для йоги! — верещала Ілона. — Меланіє, якого дідька ти мені не сказала, що твій фіктивний наречений у вільний від медитацій час підробляє кілером?! 

Я завмерла з сумкою в руках. 

— Про що ти? 

— Твій Дем'ян і твій колишній Алекс. Хтось зловив момент, коли вони стояли один навпроти одного. Мел, клянуся, твій йог дивиться на нього так, ніби зараз дістане з-під смокінга дробовик і прострелить йому коліна! Ніякого дзену, суцільна кримінальна хроніка! Розповідай, що там у тебе сталося?! 

Я важко зітхнула, падаючи на пуф. Звичайно, хтось це сфотографував. 

— Алекс вирішив привітатися. Дем'ян... пояснив йому правила дотримання особистих кордонів. Нічого особливого. 

— Нічого особливого?! — пирхнула Ілона. — Та після такого погляду Алекс мав би втекти в монастир! А ви що? 

— Побули там трохи для пристойності та поїхали додому, — сухо відрізала я і замовкла, знову прокручуючи в голові момент у вітальні. 

— І все? — в голосі Ілони зазвучала та сама небезпечна, інтуїтивна нотка, яку я так ненавиділа. — Меланіє Божко. Ти мовчиш уже цілих п'ять секунд. Ви поїхали додому і... що? Він запалив пахощі? Чи показав тобі свою... чакру? 

— Ілоно, заткнися, — я потерла перенісся, відчуваючи, як щоки починають зрадливо горіти. 

З нею було марно грати в покер. Вона читала мене як відкриту книгу. 

— Ми... просто зняли напругу. Це нічого не означає. 

— Ви переспали?! — її вереск вдарив по барабанних перетинках з такою силою, що я інстинктивно відвела телефон від вуха і болісно скривилася.

— Що? Ні! Ми просто поцілувалися, — обурено видихнула я, радіючи, що вона не бачить мого обличчя.

На тому кінці дроту повисла гробова тиша. А потім пролунав справжній вибух.

— Ви цілувалися?! — її новий вереск, мабуть, почули навіть охоронці на першому поверсі. — Боже мій! Крижана фортеця впала! Неприступні бастіони здані бородатому загарбнику!

— Ніхто нічого не здавав! — гаркнула я, втрачаючи залишки терпіння. — Це був тактичний хід! Адреналін, зустріч з Алексом, гроза, вимкнене світло... Чиста фізіологія, Ілоно.

— Ой, я тебе благаю, фізіологія в неї! — захлиналася від сміху подруга. — То як воно? Техніка "Собака мордою вниз" працює?

— Не такого роду поцілунок! — гаркнула я, остаточно втрачаючи залишки витримки, коли до мене дійшов сенс її брудного натяку.

— А-а-а, шкода, — протягнула Ілона з відвертим розчаруванням у голосі. — Ну, а звичайний? Він хоч цілуватися вміє, чи дихав на тебе лотосом?

— Він цілується так, ніби здійснює жорстке рейдерське захоплення, — вирвалося в мене швидше, ніж мозок встиг увімкнути цензуру.

Ілона знову зайшлася істеричним сміхом. 

— Оце так поворот! Гуру-рейдер! Ну все, Мел, готуй весільні рушники, бо я так розумію, контракт ми вже не розриваємо.