Розділ 4.4

Пес напружився. Він втягував носом повітря. А я подумки благав його згадати. Накладання швів не входило в мої денні плани. Нарешті пазл у його голові склався. Запах впевненості змішався з ароматом стейка rare, який я з'їв учора, і зі старим знайомим запахом гостя, якого приймали на їх території і який був добрий до них. Для собак я був таки «своїм».

Ватажок — це, мабуть, був Зевс — невпевнено переступив лапами. Його вуха, до того притиснуті до голови, трохи піднялися. Він зробив крок уперед і тицьнувся мокрим носом у мою долоню.

— Хороший хлопчик, — я почухав його за вухом, там, де вони це люблять найбільше. — Ти ж не хотів мене з'їсти, правда? Ти просто хотів привітатися.

Другий пес, Аїд, побачивши, що брат не атакує, теж підійшов і безцеремонно лизнув мене в плече.

— Ну от, — я посміхнувся, піднімаючись на ноги. — А ваша господиня казала, що ви демони. А ви просто великі, розбещені цуценята.

Я ще трохи попестив їх, а потім підхопив із землі кинуту кимось (ймовірно, садівником, щоб допомогти мені) товсту гілку.

— Апорт!

Дві чорні блискавки зірвалися з місця, наввипередки женучись за палицею. Хлопці полюбляють такі ігри.

Тільки після цього з посмішкою, яка виражала тріумф, я підняв голову. На балконі другого поверху, загорнута в щось пухнасте, стояла вона, моя супротивниця. Навіть у напівтемряві я бачив, як витягнулося її обличчя від шоку. Вона стискала поручні так, що, здавалося, зараз відламає шматок мармуру.

Але я дивився не на її руки. Я помітив, як її погляд, сповнений люті, раптом зісковзнув з мого обличчя вниз. Пройшовся по моєму оголеному торсі, зачепився за краплі поту, що блищали на ключицях, на м'язи преса, і опустився трохи нижче. Вона ненавиділа мене, але була жінкою. І, судячи з того, як розширилися її зіниці, те, що вона бачила, їй подобалося. А моєму другові подобалась така увага. Особливо зранку. Та я наказав собі (і йому в першу чергу) зберігати спокій.

Я перехопив той голодний погляд і нахабно підморгнув.

— Доброго ранку, Меланіє! — гукнув я, перекриваючи радісне гавкання собак, які вже тягнули палицю в різні боки. — Ти мала рацію! Акустика у вас чудова! І хлопці дійсно дуже духовні звірі! Ти бачиш, вони відразу відчули мою чакру любові!

Вона стояла нерухомо, як антична статуя богині поразки. Вітер куйовдив її волосся, але вона навіть не намагалася його поправити. Шок був надто сильним. Її найстрашніша, смертельна зброя щойно перейшла на бік ворога за одне чесання за вушком.

— Не хочеш приєднатися? — продовжував я знущатися, роблячи ідеальну позу "дерева", поки Зевс намагався погризти мою п'яту. — Ми саме збиралися переходити до пози "собака мордою вниз". Думаю, у Зевса вийде краще, ніж у мене!

Це була остання крапля. Меланія зашипіла. Можливо мені почулося, але певен то була якась лайка. Після чого різко, по-військовому розвернулася. Її хутряний халат майнув у повітрі, і вона зникла в темряві кімнати. Двері балкона грюкнули з такою силою, що злякали ворон на даху маєтку, а скло у моїй кімнаті жалібно задзвеніло.

Я опустив ногу і подивився на собак, які тепер сиділи біля моїх ніг і віддано заглядали в очі, очікуючи продовження гри.

— Нічого, хлопці, — підморгнув я їм. — Вона повернеться. Їй просто треба випити кави, заспокоїтися і змінити сценарій. А поки... кому почухати пузико?

Я розсміявся, вдихаючи холодне ранкове повітря. Рахунок 2:1. Але цей бал коштував подвійно. Я не просто вижив, а відібрав у неї її головну зброю страху. Тепер у цьому домі було три "хижаки" проти однієї "відьми".