Розділ 1.3

— Я заплачу втричі більше, — перебив він. — Плюс відсоток від угоди з банком, яка зривається через її вибрики.

Я замовк. Втричі більше. Це була сума, яка дозволила б мені купити невеликий острів і забути про чужі проблеми років на п’ять. Але справа була не лише в грошах. Швейцарський контракт був нудним. Чергові корпоративні щури, які гризуться за бонуси. А тут... Тут був виклик. Дівчина з IQ 140, яка грає роль міської божевільної. Це було цікаво. Це було схоже на шахову партію з гідним супротивником.

— Умови? — коротко запитав я.

— Два місяці. Ти живеш тут. Ти граєш роль її нареченого. Завдання — протриматися 60 днів і не втекти. Фінал — весілля. Звичайно фіктивне. Мені потрібен її підпис на шлюбному контракті, де вона відмовляється від втручання в бізнес в обмін на збереження трасту.

— Вона дізнається, хто я, за п’ять хвилин. Гугл ніхто не відміняв.

— Не дізнається. — Віталій хижо посміхнувся і натиснув кнопку на пульті. На стіні ожила плазма. — Знайомся: Дем’ян Ковач.

Я подивився на екран і відчув, як у мене сіпається око. На сайті, зробленому під Forbes, була моя фотографія. Але текст під нею...

«Дем’ян Ковач. 30 років. Вундеркінд. Заробив статки на стартапі з очищення океану від пластику. Продав компанію в Долині. Філантроп. Меценат...»

— ...Веган? — прочитав я вголос, відчуваючи, як закипаю. — Віталію, ви знущаєтесь? «Захоплюється йогою і рятує панд»? Я люблю стейки з кров’ю і бокс.

— Меланія ненавидить «правильних» хлопчиків, — знизав плечима Божко. — Це її тригер. Якщо ти прийдеш до неї таким, як є — жорстким і небезпечним — вона може зацікавитися. А якщо ти будеш "соєвим хлопчиком", який п’є смузі і говорить про чакри — вона захоче тебе знищити. Вона втратить пильність. Це дасть тобі фору.

Я потер перенісся.

— Тобто, ви хочете, щоб я два місяці жував траву і вдавав із себе святого, поки ваша донька намагатиметься звести мене з розуму?

— Саме так.

Я знову подивився на фото Меланії. Хитрий погляд, рудуватий відблиск у волоссі. Вона вважала себе хижачкою. Та вона ще не знала, що справжній хижак щойно зайшов у клітку.

— Чотириразовий тариф, — сказав я.

— Що?! — очі Віталія полізли на лоба.

— Чотириразовий. За моральну шкоду від веганської дієти. І повний карт-бланш. Я використовую будь-які методи. Якщо вона плакатиме, я не бажаю чути від вас скарги, бо я хустинку не подам. Якщо вона захоче грати брудно — я гратиму брудніше. Ви не втручаєтесь.

Віталій вагався лише мить.

— Згоден.

— І приберіть з вечері м’ясо, — я підвівся, застібаючи піджак. — Якщо вже я "рятую панд", то почну сьогодні.

Я підійшов до вікна. Внизу, в саду, біла фігурка щось емоційно пояснювала садівнику, розмахуючи руками. Напевно, звільняла його за те, що троянди пахнуть недостатньо містично. Вона раптом завмерла і різко підняла голову, дивлячись прямо на вікно кабінету. Навіть через скло я відчув цей погляд. Вона шукала нову жертву.

«Ну привіт, моя майбутня колишня дружино», — подумав я, і на моїх губах з’явилася посмішка, яку мої конкуренти зазвичай бачили перед тим, як втрачали все. — «Подивимось, хто кого переграє».

— Готуйте контракт, Віталію. Я беруся за роботу.