Розділ 1.2

Дем'ян

Я ненавиджу павичів. Безглузді птахи. Занадто багато шуму, занадто багато пір’я і абсолютно ніякої користі. Саме тому вони ідеально вписувалися в ландшафт маєтку Божка.

Кабінет олігарха пахнув старими грошима, кубинськими сигарами та ледь вловимим, кислуватим запахом паніки. Я впізнаю цей запах із тисячі. Так пахнуть генеральні директори перед банкрутством або політики перед публікацією компромату.

Віталій Божко сидів за своїм столом, схожим на злітну смугу, і виглядав так, ніби не спав тиждень.

— Сідай, Дем’яне. Віскі?

— Вода. Без газу. І я поспішаю. Мій аудит вашої служби безпеки завершено. Звіт у вас на пошті. Якщо коротко: ваші охоронці — це дорогий декор, як і ті птахи в саду. Звільніть начальника зміни, він краде пальне.

Я сів у крісло, не розстібаючи піджака. Я не планував тут затримуватися. Мене чекав рейс до Цюриха і нудний, але прибутковий контракт із фармацевтичною компанією.

— До біса охорону, — відмахнувся Божко, дістаючи з сейфа товсту папку. — У мене інша проблема. Ти бачив цирк на під’їзній алеї?

— Важко було не помітити. Хлопець на сріблястому Aston Martin виглядав так, ніби побачив привид. Напис помадою на лобовому склі — це, звичайно, класика, але трохи вульгарна.

— Це був син мого партнера, — простогнав Віталій. — І тепер він упевнений, що проклятий. Дем’яне, я вже це не витримую. Моя донька... Вона не просто розбещена. Вона справжній терорист.

Він кинув папку переді мною. Вона вдарилася об стіл із глухим звуком, ніби всередині був вирок.

Я відкрив її без особливого ентузіазму. Фотографії. На першій — янголятко з білими кучерями. На другій — підліток із поглядом вовченяти. На третій — доросла вона.

Меланія Божко. Вродлива, це безперечно. Але в її очах на фото було щось таке, від чого у звичайних чоловіків пітніють долоні, а у мене вмикається режим аналізу загрози. Інтелект. Там був холодний, гострий інтелект, прихований за шаром люксової косметики.

— Сорбонна, економіка, червоний диплом, — прокоментував я, переглядаючи документи. — IQ 140. Віталію, ваша донька геній. Чому вона поводиться як пацієнтка психлікарні?

— Вона називає це «фільтром від ідіотів», — буркнув олігарх. — Але цей фільтр не пропускає нікого. Тому мені потрібен ти.

Я закрив папку.

— Я не займаюся вихованням підлітків, які застрягли в пубертаті.

— Я не прошу її виховувати. Я прошу на ній одружитися.

У кабінеті стало тихо. Настільки, що я раптом почув, як клацнув механізм у старому годиннику на стіні. Я подивився на Божка, очікуючи, що він розсміється. Але він був смертельно серйозним.

— Ви читали моє досьє, Віталію? — запитав я дуже повільно. — Я виріс у дитбудинку в промзоні Кривого Рогу. Мій перший бізнес був не зовсім легальним. Я займаюся брудними справами корпорацій: шантажем, тиском, кризовим менеджментом. Я не принц для вашої принцеси.

— Принців вона ламає за два дні. А ти інший, тому в тебе є шанс. Ти цинік, Дем’яне. У тебе замість серця — калькулятор, а замість нервів — сталеві троси. Ти єдиний, хто не поведеться на її містичну нісенітницю про "Божу кару".

— У мене контракт у Швейцарії...