Розділ 1.1. Інструкція з руйнування бізнесу

Меланія

Тиша в нашому домі буває різною. Буває тиша ранкова, затишна, коли чути лише, як працює кавомашина на кухні й шурхотять шини садівника по гравію. Буває тиша напружена — перед вечіркою, коли персонал бігає навшпиньки, боячись розбити кришталь.

Але сьогоднішня тиша була іншою. Вона була важкою, густою і пахла валідолом. Це була тиша перед моїм розстрілом.

Я спускалася сходами до їдальні рівно о десятій. На мені була ідеальна біла сукня-футляр (білий колір завжди додає невинності, навіть якщо ти щойно влаштувала Армагеддон) і скромні перли. Я вирішила, що образ «слухняної доньки» сьогодні буде доречним, хоча навряд чи він когось обдурить.

У їдальні на мене вже чекали.

Мій батько, Віталій Божко, власник заводів, газет, пароплавів і моєї нестерпної вдачі, сидів на чолі довжелезного столу. Перед ним стояла неторкана чашка еспресо і планшет. Але на жаль новини він не читав, а дивився на мене.

— Доброго ранку, тату, — прощебетала я, сідаючи праворуч від нього. — Чудова погода, правда? Павичі сьогодні такі активні...

— Активні, — глухо повторив батько. Його голос звучав так, наче він усю ніч кричав на стадіоні, або, що вірогідніше, розмовляв з юристами. — Знаєш, хто ще сьогодні активний, Меланіє? Прес-служба банку «Капітал». І адвокати Артура.

Він провів пальцем по екрану планшета і різко штовхнув його в мій бік. Гаджет проїхав по полірованому дереву і зупинився біля моєї тарілки з авокадо-тостом.

Я опустила очі. Заголовок на головній сторінці бізнес-порталу кричав великими літерами:

«ЗЛИТТЯ ЧИ РОЗБИТТЯ? АКЦІЇ BOZHKO GROUP ПОХИТНУЛИСЯ ПІСЛЯ СКАНДАЛУ В МАЄТКУ ОЛІГАРХА».

А трохи нижче, дрібнішим шрифтом: «Інсайдери повідомляють: наречений втік, злякавшись "родового прокляття" спадкоємиці».

— Яка нісенітниця, — фиркнула я, відсуваючи планшет. — Акції впали всього на півтора відсотка. До обіду відіграють. А щодо Артура... Тату, я зробила тобі послугу.

Батько повільно зняв окуляри і потер перенісся. Цей жест я знала. Він означав, що він намагається не вибухнути.

— Послугу? — перепитав він підозріло спокійно. — Ти розписала його колекційний Aston Martin помадою. Ти порізала його одяг. Ти переконала дорослого чоловіка, випускника Оксфорду, що наклала на нього прокляття безшлюбності! Його батько дзвонив мені о другій ночі. Він сказав, що Артур записався до шамана! До шамана, Меланіє! Не до психолога, а до якогось діда з бубном, щоб "зняти вінець безшлюбності"!

Я не стрималася і захихотіла.

— Ну, це лише підтверджує, що Артур — ідіот. Ти справді хотів поріднитися з родиною, де чоловіки вірять у магію більше, ніж у шлюбний контракт? Уяви, що було б, якби ми одружилися, і бізнес пішов би вниз. Він би не антикризовий план розробляв, а курячі лапки під порогом закопував.

Батько глибоко вдихнув. Здавалося, він рахує до десяти. Або до мільйона — саме стільки, ймовірно, коштувала йому моя вчорашня витівка.

— Це був десятий, — сказав він, дивлячись мені прямо в очі. — Десятий наречений за два роки. Син нафтового магната втік через "привидів у спальні". Власник медіа-холдингу зліг із нервовим зривом після того, як ти "передбачила" його банкрутство. А тепер Артур.

— Я просто вимоглива, — я відкусила шматочок тосту. — І я бережу бренд. Прізвище Божко зобов’язує.

— Ти не бережеш бренд, ти його топиш! — Батько ляснув долонею по столу так, що задзвеніли ложечки. — Досить. Моє терпіння луснуло, Меланіє. Я втомився вибачатися перед партнерами. Я втомився оплачувати рахунки за розбиті машини і зламану психіку.

— І що ти зробиш? — я виклично підняла брову. — Відправиш мене в монастир? Заблокуєш картки? Тату, це банально. Я все одно знайду спосіб розважитися.

Віталій Божко раптом заспокоївся. Він відкинувся на спинку стільця і подивився на мене поглядом, яким зазвичай дивився на конкурентів перед тим, як поглинути їхню компанію. У цьому погляді не було гніву. Там був холодний розрахунок. І це мене налякало більше, ніж будь-які його крики.

— Ні, люба. Ніяких монастирів. І картки я тобі залишу. Тобі знадобляться гроші на весільну сукню.

— Знову? — я закотила очі. — Кого ти притягнеш цього разу? Сина металургійного короля? Того, що заїкається, коли бачить жінку з декольте?

— Нікого я не притягну, — загадково посміхнувся батько. — Я зрозумів свою помилку. Я шукав тобі чоловіка серед "золотої молоді", серед таких самих розпещених дітей, як і ти. Вони слабкі, тому не вміють тримати удар.

Він підвівся з-за столу, взяв свій еспресо і зробив ковток.

— Я знайшов декого іншого. Людину, яка не вірить у казки. Людину, для якої "ні" — це не відмова, а початок переговорів.

— Звучить як опис нового колектора, — буркнула я, відчуваючи неприємний холодок у животі.

— Майже, — кивнув батько. — Він приїде сьогодні ввечері. І, Меланіє... Це твій останній шанс. Якщо цей шлюб не відбудеться, або якщо він втече з написом на лобі... я передам контрольним пакетом акцій благодійному фонду захисту павичів. Я не жартую.

Він розвернувся і вийшов з їдальні, залишивши мене наодинці з недоїденим тостом і поганим передчуттям.