6. ДОРОГА ДОДОМУ

        Міжнародний аеропорт Бориспіль зустрів Сергія холодним рясним дощем та незвичною для липня прохолодою. Після спекотного й задушливого Делі, Безсмертному стало трохи зимно від суттєвого перепаду температур але, тим не менш, він із насолодою вдихнув на повні груди повітря рідної батьківщини.

        Кожен раз, повертаючись із далеких мандрівок в Україну, він констатував той факт, що кращої землі для нього на світі не існує. І це не тому що тут був благодатний для проживання клімат, чудова природа й чверть світових запасів чорнозему, зовсім ні. Він щиро вважав, що вона найкраща лише тому що він тут народився. Як кажуть, де народився там і згодився.

         Місце народження кожної людини, виявляється, має велике значення для того щоб вона відчувала себе щасливою незалежно від кількості грошей у її гаманці.

         Арабські шейхи, що нажили мільярди на добутку нафти, вважають за щастя виїхати на верблюді в пустелю та заночувати у звичайному шатрі. Монголи не уявляють свого життя без коней, юрт, та безкраїх степів. Індіанці обожнюють  прерії, а африканці саванну. Інуїти, як і білі медведі, прагнуть жити серед вічних снігів, товстого льоду та жирних тюленів. Що для однієї людини смерть, для іншої, справжнє щастя! А все тому, що рідна земля енергетично підтримує тих хто на ній народився.

        Сергію було прикро, що останнім часом його співвітчизники почали масово виїжджати закордон у пошуках кращої долі, але він точно знав, що краще там може бути тільки їхнім дітям, і то, при умові, якщо вони там  народяться. На новій батьківщині емігранти до самої смерті все одно залишаться чужинцями, бо вони є частиною землі на якій зросли і змужніли, а не тієї, яку прийняла їх як добра мачуха. І небо там чуже, і повітря інше, і зірки не такі яскраві.

         Тому, кожен раз повертаючись додому з подорожей, Сергій всіма фібрами душі відчував, що тут його чекає справжній дім, чекає рідна земля, чекає батьківщина, де жили всі його пращури із діда й прадіда, і, навіть після своєї смерті, вони наглядають з гори за своїм нащадками. І це тонке почуття, єдності землі та простору з народом що проживає на ній вже тисячі  років, почуття, яке не піддається поясненню, робить його дійсно щасливим.

         Спустившись трапом на землю, Безсмертний розправив плечі та потягнувся всім тілом щоб після довгої подорожі трохи розім’яти м’язи.  Потім він дістав з наплічної сумки тонку полотняну куртку й натягнув її на себе аби трохи зігрітись. Спускаючись трапом лайнера він загубив із поля зору свого сусіда по літаку. Той на якийсь час затримався в салоні щоб зібрати речі.

         Дивний тип цей Макс, якщо не сказати більше. На вигляд років сорок а очі, наче позичив у старого змореного чоловіка який вже нікуди не поспішає. Він взагалі нікуди не поспішав, судячи з його розмов і поведінки, ніби Макс завжди точно знав що буде далі і чим все закінчиться. Дивний чоловік, але до біса розумний! Знає із десяток мов і серед них кілька мертвих, на яких вже давно ніхто не розмовляє.

         Одначе, час проведений із ним за розмовами, збіг непомітно. Такого цікавого співрозмовника Сергій ще не зустрічав. Чоловік не просто володів енциклопедичними знаннями, а досконало вправлявся із будь яким спірним матеріалом з історії цивілізації підтверджуючи його незаперечними фактами з усіх сфер життя, ніби сам був присутній під час тих подій.

         Безсмертний хотів зустрітись з ним ще раз, щоб обговорити деякі нюанси що стосувались його приватного розслідування, але загубив Макса у натовпі стоячи в черзі за багажем. Нажаль, номером телефону з ним він теж не встиг обмінятись. Вони настільки захопились розмовою що подальше знайомство перенесли на потім. А потім, як завжди, не вийшло.

         А може Макс і не бажав залишати свої контакти й весь час підтримував з ним діалог тільки заради розваги, щоб не нудьгувати під час польоту коли зовсім не хочеться спати? Можливо?

         Потім, на якусь мить, Сергій випадково побачив його колоритну фігуру під відкритим небом, коли вийшов із  приміщення аеропорту з валізою та неспішно чвалав на стоянку до своєї машини, яку він завжди залишав там відлітаючи у відрядження. Послугами таксистів Безсмертний принципово не користувався бо давно засвоїв, що з Борисполя дешевше й швидше добратись до Києва, якщо є свій автомобіль. Ось і зараз, він швиденько дістанеться стоянки, відкриє двері своєї любої «мазди» й за якихось сорок хвилин вже буде ніжитись вдома у теплій ванній. Йому неабияк кортіло якнайшвидше змити з себе бруд разом із втомою від довгої подорожі.

         Безсмертний саме наблизився до пішохідного переходу й озирнувся за звичкою по обидві сторони дороги щоб не потрапити під автомобіль коли помітив Макса. Той, саме в цей час, сідав у велетенську машину чорного кольору, полірований кузов якої був весь покритий свіжими краплями дощу. Безсмертний не зафіксував у пам’яті ні марку машини ні її номери, бо всю його увагу привернув водій автомобіля.

         Чоловік величезного зросту із широкою спиною й м’язистими руками атлета вдягнений не за погодою у білу футболку та світлі шорти, саме відкривав двері з боку водія, коли до машини на пасажирське сидіння влаштовував своє дебеле тіло Макс. Сергій бачив гіганта зі спини, але пропорції водія його вражали. Такий екземпляр можна було зустріти тільки на змаганнях стронгменів й то, якщо добряче пощастить. Навіть чемпіон світу Вірастюк, із яким Сергій був особисто знайомий, здався б маленьким хлопчиком поряд з фігурою водія. Безсмертний не встиг зметикувати як повідомити своєму випадковому знайомому по літаку, що він тут, поряд, у якихось пів сотні метрів від нього, коли машина, з велетнем за кермом, різко рушила вперед й швидко змішалась з потоком від’їжджаючих автомобілів.