3. "ВИПАДКОВЕ ЗНАЙОМСТВО"

         За склом ілюмінатора Боїнга-767, який годину тому піднявся в повітря з аеропорту  Індіри Ганді, що у Делі, стелились білосніжні хмари.  До самого обрію, вони щільно вкривали небо суцільною непроглядною ковдрою схожою  на величезні кучугури снігу. Складалось враження, що під крилами літака клубочяться зовсім не хмари, а простягається нескінчена снігова пустеля залита згори яскравим сонячним сяйвом.

          Галас, у салоні літака рейсу PS-392, поступово затих. Пасажири, левова частка яких складалась із туристів, що повертались додому після екзотичного відпочинку, зморені принадами східного клімату, спекою, задухою та гамором велелюдних міст, нарешті заспокоїлись і свідомо поринули в обійми Морфея.

         Журналіст, Сергій Федорович Безсмертний, дивився на ті хмари з висоти десяти тисяч метрів й не відводячи погляду від дивовижного витвору природи, обмірковував свою майбутню статтю. Його довга подорож за сенсацією скінчилась невдало, тому він повертався до Києва трохи збентеженим, маючи на руках суперечливий матеріал про загадковий та малочисельний народ хунзакутів, які жили високо у горах північної Індії.

         Його сподівання, на відкриття секрету довголіття людей що були відірвані від цивілізації, не справдились. Вся колишня інформація отримана ним з різноманітних джерел про довгожителів князівства, загубленого в Гімалаях, між Пакистаном, Афганістаном та Китаєм, виявилась звичайним міфом створеним мандрівниками, недолугими журналістами й псевдо науковцями що прагнули за всяку ціну стати відомими. Тепер, майже за вісім годин перельоту, йому потрібно було вирішити, що з цим матеріалом в решті решт робити.

        Кошти на подорож вичерпали  бюджет Безсмертного майже до нуля, але він не шкодував витрачених грошей, бо таки побачив унікальне місце на Землі де у побуті народу майже нічого не змінилось за останню тисячу років.

         Хунзакути жили вздовж річки Хунза у суворих умовах високогір’я на землі яка переважно складалась із льоду та каменю, тому, на ній майже нічого не росло, крім дивовижно смачних абрикос. Влітку тут панувала задушлива спека, а зимою володарював лютий холод від якого тріскались навіть скелі. Щовесни, на убогих грядках, хунзи висаджували зелень, щоб врятуватись від жахливої цинги й урізноманітнити свій бідний раціон, а решту часу вони харчувались виключно урюком і коржами, замість хліба, випеченими із розтовченого збіжжя зернових культур. М'ясо вони їли тільки на великі свята два рази на рік забиваючи кіз, бо інших тварин їх земля не могла прогодувати, тому випадкові гості вважали їх вегетаріанцями.

         Так, хунзакути жили довго, як і переважна більшість мешканців гірських районів землі вимушених дихати розрідженим повітрям та часто не доїдати, але вони потерпали від звичайних болячок й вмирали так само як і решта людей планети. Отож, сенсації не вийшло, хоча матеріал був зібраний багатий, доповнений кольоровими світлинами з побуту цього загадкового народу.

         Втомившись від одноманітного процесу споглядання хмар і роздумів про дивовижне плем’я в Гімалаях, Безсмертний вмостився зручніше у кріслі, та спробував заснути, як це зробив його сусід по ряду відразу після набору літаком необхідної висоти. Попри свої часті перельоти, Сергій остерігався подорожувати літаками і щиро заздрив людям що могли відключатись у будь яких умовах.  Рівномірне гудіння реактивних двигунів й ледве відчутна вібрація корпусу лайнера заколисували, але сон, до Сергія Федоровича, не йшов. Він чомусь подумки весь час повертався до часів свого дитинства.

         Інколи діти не справджують надій своїх батьків які з кращих міркувань  намагаються вирішити за нащадків ким їм бути. Загалом, це не добре і не погано бо у кожної людини в житті свій шлях та своя правда.

         Неможливо навчити дитину грати на скрипці якщо у неї немає слуху. Важко зробити із неї відомого співака або співачку, якщо у дитини немає голосу. Проблематично виховати в ній бізнесмена якщо гроші її не цікавлять, а приваблюють виключно навколосвітні подорожі й інші дива світу які не побачиш сидячи безвилазно в офісі.

         Будь яка справа або професія потребують відповідного хисту і, саме головне, бажання людини цим займатись. Якщо хист або бажання у людини відсутні, то хірург автоматично перетворюється на м’ясника, правоохоронець на злочинця, а політик на глитая, який за гроші платників податків перетворює свою державу на власну дійну корову.

         Син депутата Безсмертного, Сергій Федорович Безсмертний, зовні, як дві краплі води був схожий на свого рідного батька. Якщо вони стояли поряд, то стороннім людям відрізнити їх одного від одного можна було тільки за одягом. Сергій не носив вишуканих костюмів та краваток, як батько, віддаючи перевагу більш демократичному стилю, светрам, джинсам і кросівкам, що при його роботі пов’язаній з частими перельотами було цілком доцільно та виправдано.

         Обидва Безсмертних любили добряче попоїсти, але лишались при цьому худими та жилавими і швидкими у своїх рухах як мисливські хорти. Середнього зросту, із карими, глибоко посадженими колючими очима і, прямим носом на блідому обличчі з тонкими губами під акуратними вусами над  охайною борідкою, вони виглядали наче двійнята з рекламного плакату одягнуті у різне вбрання. Навіть короткі зачіски у них були схожі.

         Єдина відмінність молодшого Безсмертного від батька полягала у тому, що його з дитинства не цікавили а ні бізнес а ні політика. Він надавав перевагу виключно природничим наукам бо його від народження виховувала рідна бабуся, колишній вчитель біології, поки його найближчі родичі будували кар’єру й невпинно збільшували свої статки. Саме тому в нього не було ні брата ні сестри.