2.ЗА КРОК ДО БЕЗСМЕРТЯ

         Коли чоботар Мах закінчив кроїти останню підошву до нових сандалій первосвященика Каїфи, за стіною його оселі хтось гучно вигукнув:

 - Ведуть! - і від цього радісного крику на його кучеряву голову раптово впав шматочок глиняної стелі.

         Неквапливо, як личить поважному майстру, Мах відклав гострого ножа в сторону, на старий розхитаний ослінчик що вже давно розсох та потребував термінового ремонту, почухав порепаними від роботи пальцями густу чорну бороду й замислено подивився в гору на глиняну стелю кімнати яка слугувала йому за майстерню. Навіть при світлі масляної лампи було видно що вся її поверхня  вкрита глибокими звивистими тріщинами і в деяких місцях через них проглядали темні, покриті кіптявою, стовбури дерев’яного перекриття.

         «Потрібно терміново мастити, а то впаде ненароком на голову», - подумав Мах, відштовхуючи босою ногою маленький шматочок засохлої глини щедро перемішаної навпіл із половою.

         Колись, ця глина, була частиною стелі у його будинку, а тепер, безпорадно валялась серед пороху на долівці разом з вузькими обрізками шкіри нагадуючи йому своє власне життя. Начебто він, як і решта людей із юдейської громади, був замішаний з ними із однієї і тієї ж глини але вони,  чомусь, прагнули виштовхати його як можна далі від себе у дорожню пилюку. Може заздрили йому, а може боялись, хто їх знає?

         Сьогодні Маху виповнилось рівно тридцять років. Вік здається не аби який, але до цієї пори він спромігся заробити на свою власну хатинку, вдало оженитись на найпривабливішій красуні у місті та, завести з нею двох гарненьких діточок. Що ще потрібно для щастя добропорядному єврею? Хоча євреєм він був тільки наполовину.

         Мах із шкіри пнувся щоб поводити себе як справжній юдей - регулярно ходив до Храму, дотримувався суботи, їв кошерне, але сусіди все одно подивлялись на нього скоса й сприймали за чужака, бо батьком Маха був грек на ім’я Флавій, що колись служив легіонером у римській когорті залоги Єрушлаіму.

         Відслуживши двадцять п’ять років у легіоні, весь покритий рубцями, залишеними на тілі, як пам'ять про безліч кривавих битв, Флавій вирішив не повертатись на батьківщину. З рештою, його там вже ніхто не чекав, і він залишився у місці останньої служби, отримавши замість безкоштовної земельної ділянки, належної ветерану,  три тисячі динарів вихідної допомоги й римське громадянство. Перед тим як померти він встиг навчити свого єдиного сина чоботарству, грецької мови й латини, та залишив йому у спадок трохи грошенят, щоб той з матір’ю не бідував на перших порах і міг твердо зіпнутись на ноги.

         Саме із цієї причини Мах вимушений був щоденно доводити єврейському кагалу, що він один із них, а не злиденний нащадок гоя.

         Найбільшу кімнату в його домі, біля входу, займала майстерня. Вона також слугувала Маху вітальнею та кухнею одночасно. Дві інші маленькі кімнати він використовував у якості спальні для них з жінкою та двійки маленьких діточок.

         По життю Мах був не звичайним чоботарем. Справжнім його ім’ям, яке при народжені дав йому Флавій, було Максиміліан. Він знав кілька мов та вмів ними читати й писати. Багато легіонерів з гарнізону пам’ятали його батька, та, вважали за честь шити каліги з підошвою щільно підбитою цвяхами у нащадка Флавія. А ще, він давно працював на первосвященика Каїфу та його почет, тому, на зрівняння з іншими сусідами, вважався заможною людиною. У його хаті завжди стояв запах духмяного хліба та печеного м’яса і, навіть, дещо цінне було приховано ним на чорний день, замуроване під порогом майстерні, подалі від сторонніх очей.

         Поки Мах розмірковував над питанням, чи варто йому мастити в цьому році стелю, гомін за стіною його господи переріс в гучне та надокучливе гуготіння. На здійнятий вуличною юрбою галас, із сусідньої кімнати виглянула надзвичайно приваблива молода жінка років двадцяти, одягнена в довгий льняний кетонет що доходив їй аж до п’ят, підперезана поперек талії шовковим гаптованим шнурком прошитим по всій довжині золотими нитками і з білою прозорою накидкою на голові. На її руках вовтузилась маленька дівчинка, весь час шарпаючи маму за темні, як смола, густі коси, але жінка не звертала на те уваги. Позаду неї, вчепившись однією рукою за складку маминого хітону, стояв рудий кучерявий хлопчик й з цікавістю позирав на батька. В очах жінки, схожих на дві великі стиглі маслини, закарбувались переляк й німе запитання одночасно.

– Рахіль, не виходь з подвір’я – попередив дружину Мах, піднявши застережно руку.

        Він безтямно кохав свою чарівну дружину та діточок, тому завжди дбав про їх безпеку. На вузьких вулицях старого міста збуджений натовп міг легко затоптати, при нагоді кого завгодно, навіть дорослого чоловіка, не кажучи вже про тендітну жінку.

– Це ведуть на страту прийшлого галілеянина - додав він пильно роздивляючись закінчену роботу та задоволено хмикнув. Підошва вийшла що треба.

 - Тобі не потрібно його бачити, люба. Краще приготуй все до Пасхи, поки не настала субота.

         Мах дістав з полички, біля себе, пару закритих шкіряних чобіт – наалімів,  які вдягав виключно на свята й натягнув їх на свої босі ноги попередньо обтріпавши із них рукою пилюку.

- Був би він юдеєм, як ми з тобою, то його б закидали камінням, а так, бунтівника просто розіпнуть на хресті римляни як звичайного злодія і він сконає у страшних муках – пояснив Мах стурбованій жінці, що не поспішала братись до роботи поки її чоловік кудись збирався.