Розділ 3

Наступного ранку Ойк ліниво плентався до школи слідуючи за батьком. Тато — це вам не мама. Він грізно наказав підійматися до класу, проте Ойкові страшніше було підійматися вгору, ніж отримати прочуханку від батька. Тато навіть запропонував підняти його власноруч, але це для малого будо б іще ганебніше. Тож Ойк знову залишився на своєму місці, на галявині під галузкою свого класу. Тепер уже й інші класи починали посміюватися з бідолашного малого вампірчика. На душі ставало все тяжче й бридкіше, наче паволока захоплювала Ойкове серце.

Проте тоненький промінчик радісної надії жеврів у його душі, бо після школи він мав іти до лісу, щоб знову побачитись із Лірою. Вона була  єдиною живою істотою, яка не шпиняла Ойка та не лаяла за страх відірватись від землі. 

Коли всі дітлахи розбіглися зі шкільного двору, вампірятко, на ім'я Ойк попрямувало до величного пралісу. З-за хмаринок визирав повний місяць, розсипаючи круг себе мерехтливе сяйво. Галявина, де мали зустрітися діти, була ще пустою. Малий Ойк не гаючи часу дістав зі свого наплічника м’якеньку ковдру й розстелив її. У заначці він мав ще й дві піци з черв’ячними ковбасками, що Ойкові вдалося перекупити в Гришка вдвічі дорожче за ціну шкільної їдальні, адже сам він боявся за ними летіти. 

Тільки-но Ойк розклав усе гарнесенько на ковдрі, як заблищали неподалік вже знайомі йому золотаві вогники. Та цього разу до нього прийшла не дівчинка, до нього прибігло маленьке вовченя. Й справді, всім відомо, що перевертні в повню стають вовками! Малий Ойк був такий щасливий, що й не помітив як Ліра встигла з’їсти всі черв’якові піци. Та йому зовсім і не голодний був, тож не образився.

Ойк зручніше вмостився та почав розповідати подрузі про свої біди у школі. Вона мовчала, бо ж усім відомо, що вовки розмовляти не вміють. Тільки подекуди жалібно скавучала під час найприкріших моментів розповіді. 

Раптом небо над їх головами зникло разом із луною, наче його заковтнула велетенська риба. Діти притислись один до одного, затремтівши від страху. Вампірчик підняв очі догори та побачив, що небо зникло під велетенськими крилами Кажаниська, котрий кружляв над їх головами.