Частина 3

Два роки потому.

– Я, здається, попросив тебе відвести мене на кладовище, а не болота, – зауважив Йохан, звертаючись до духа, що літав в метрі від нього.

– А я що, винний, що місцеві вирішили ховати своїх біля торфяних боліт? Ще й сонце так шпарить!

– Дідько, Лука, навіть на тому скотомогильнику пахло краще, іноді я заздрю тому, що ти не можеш відчувати запахів, – Йохан дістав із кишені хустку просочену маслами й зав’зав її на обличчі, так щоб вона закривала ніс і рота. За два роки юнак майже не змінився – все такий же стрункий, лише волосся відросло аж до лопаток тай спину він почав тримати рівно, високо підіймаючи підборіддя.

– Я взагалі нерозумію, нащо йти на такі жертви, ти що іншого охоронця Вежі не знайдеш? – запитав Лука, повільно пливучи за сновидачем. Лука помер молодим, не більше 21 року йому було, коли на золотих копалинах, де він працював, грабіжники не зіштовхнули молодика у колодець, страшна смерть. С тих часів пройшло майже 30 років, але дух не став хоч трішки прозорим, його тримала жага побачити кожний куточок світу, так він і познайомився з Йоханом два роки тому, наляканим та розбитим сновидачем. Луку зацікавив живий хлопець який міг його бачити і весь час переміщався з міста в місто, все ж духу не вистачало компанії в мандрах, інщі духи не бажали покидати обраних місць, а живі просто не бачили і не чули. У цих двох були доволі дивні стосунки: вони не були ані господарем та слугою, ані друзями. Саме завдяки допомозі Луки та його підказкам необучений виживанню панський син зміг вижити.

– Я в сотий раз повторюю – він єдиний хто не підпорядковується парламенту, а значить не донесе про мене Королю, – Лука на це лише тяжко зітхнув. Всього було сім Веж і відповідно сім охоронців, кожна з них була місцем поклоніння Верховному Богу й вмістилищем знань, там зберігалися літописи, найцінніщі книги та багато іншого.

– Чортів старець, ну не вже не міг чогось не такого огидного попросити, так ні душу покійної дружини йому подавай, та нащо, га? Він вже все одно розмовляти з нею не зможе! Чому ми просто не можемо зробити вигляд, що привели її,  а насправді ні?

– Тому що, розумнику, він відчуває духів, уж не знаю як, може це особливість охоронців. Якщо не забув то і тебе він чудово відчував. Все, досить балакати, краще шукай де могила жінки.

Вже за годину товарищі знайшли могилу і блуждаючого біля неї духа, жінка була зовсім прозорою, лишилися лічені дні.

– Поділишся енергією? – спитав Йохан, повертаючись до Луки.

– Що знову?! Та ти знущаєся, я тоді сам скоро почну зникати! – запротестував дух.

– Ну тоді вона зникне, а я не отримаю доступу до бібліотеки Вежі і тоді ми не дізнаємося як надати тобі можливість чіпати предмети.

– Мені вже здається, що я не доживу то того моменту, ладно, поділюся я з нею.

Йохан направив одну руку на Луку, іншу на жінку, дружину охоронця, заплющів очі та передав трішки життєвої енергії. Жінка наче набула втрачених фарб й заголосила:

– А де мій Мет’ю! Знову по повій пішов?!

Вже за декілька годин Йохан і Лука таки довели галдящу жінку до Вежі.

– Ох, ви це зробили, пане, – зрадів старенький чоловік в білій рясі, – вона щось каже?

– Росповідає як сумувала, – ледве стримуючи роздратування відповів Йохан, – ключі від бібліотеки, прошу.

– Ох, звісно, тримайте, – простяг ключі охоренець та попрямував прямісінько в той бік де левітувала жінка, – кохана, як я скучав, тепер навіть смерть не розлучить нас, – чоловік ледве стримував сльози й обіймав повітря навколо духа.

– Може скажемо, що вона зараз йому прокльони шле?

– Нехай милується, – на ходу відповів Йохан, йому нетерпілося зануритися в старі книжки, там він збирався шукати усе про сновидачів. Коли два роки тому до нього прив’язався Лука, Йохан почав змінювати своє ставлення до духів, з людьми він боявся спілкуватися, здалося що кожен другий – шпіон Короля, а ось духи нікому і нічого не могли сказати, до того ж його обурили слова відьми Марти щодо його боягузництва, отож останнім часом він не лише мандрує для того щоб уникнути кари, а й щоб дізнатися про таких як він як умога більше.

Йохан вже передчував ті знання що отримає, але коли він зайшов в кімнату – напоровся на лезо меча приставленого до горла.

– Йди вперед, – наказав голос. 

В кімнаті, куди потрапив юнак було багато книжкових полиць, посередині доволі широкий прохід, що вів до бічних сходів на другий ярус бібліотеки. Йохан не став заперечувати й повільно пішов вперед.

– Ти чого слухаєсся, пірнай у тінь й валимо звідси! – голосив Лука, але Йохан йому не відповів.

Не дійшовши декількох кроків до сходів хлопець зупинився за наказам чоловіка який так і тримав меча біля Йоханової шиї.

– Відпусти його, Вольфгане, – мовила молода дівчина спускаючись по тим самим сходам.

– Батько призначив тебе ганятися за злочинцями, Есфір, – звенувся Йохан.

– Як ти смієш так вульгарно звертатися до Її Високості принцеси Есфір! – незабираючи меча, підняв голос Вольфган, особистий охоронець принцеси.

– Не заздри, песику.