45. Антон 

У мене був один дуже важливий план на вечір. Я через це трохи хвилювався, але це було приємне хвилювання.

— Мені треба було трохи еее… попрацювати над піснею. Хотів би зробити це сам, ну, якщо це тебе не дуже напружить. Хоч на годинку-півтори залишиш мене? Бо треба готуватись до того шоу… Часу так мало. Може, я зможу ще щось написати. 

 — Так, звичайно, — я кивнула. — Мені якраз дзвонила однокласниця, з якою я давно не бачилась. запрошувала на каву…

— От побачтесь десь о пʼятій-шостій, до сьомої-восьмої я вже встигну все зробити, — кивнув Антон.

 — Так, тоді я наберу її і скажу, що сьогодні можемо піти кудись потеревенити, — я торкнулася губами його щоки. 

Майя все ж була ідеальною, просто ідеальною…

Ми пообідали, потім провели трохи часу разом, подивились телевізор, потеревенили, і Майя вже почала збиратись на зустріч. Поки вона збиралась, я вже потихеньку почав замовляти те, що хотів, а зокрема романтичну вечерю. Часу було мало, всього години півтори. Треба було все привести в порядок за цей час. Щойно вона вийшла, я швидко спустився в супермаркет і прикупив свічок і вина. Потім зайшов в квітковий і купив пелюстків троянд. Вони виявились дуже навіть недорогі.

Коли повернувся, розташував свічки, перестелив постіль і посипав своє ліжко пелюстками. Подумав, що в її ліжку ми багато разів просто спали, а цього разу все мало бути інакше, тож моє ліжко підходило більше. 

В вітальні все виглядало більш-менш як зазвичай, якщо не рахувати вечері. Грошей я краплю мав, цього вистачило на всі ці елементи декору та їжу. 

Потім я прийняв душ і перевдягнувся і якраз тоді Майя повернулась. 

Коли вона побачила мене в коридорі "при параді", то трохи здивувалась:

— Ми що, кудись ідемо?

— Ні, — я усміхнувся і чмокнув її в губи. Відчував деяке хвилювання через все це, але подумав, що нема чого переживати. Майя довіряє мені, вона кохає мене і тому все буде добре. 

 — Тоді я зараз помию руки, — вона поклала в коридорі на пуфик сумку і пішла до ванної. Увімкнула воду. і в цей час у сумочці завібрував телефон. 

Я б просто так не ліз до її сумки, але подумав, раптом це її тато, треба було дати їй мобільний.

Я дістав телефон і побачив на ньому шматок повідомлення:

"Майє. подумай, будь ласка, ще раз.  Такий шанс може тобі більше не трапитися  ніколи в житті. Твій хлопець дурень, якщо тебе не відпускає. Ти маєш поїхати до Англії, щоб зробити своє відкриття.”

Я згадав, що вона розповідала мені про грант. Була такою захопленою… Але з цього повідомлення виходило, що Майя відмовилась? Але чому?

І тут до мене дійшло, що змінилось з того моменту, як ми говорили про її мрію… 

Я. В її житті зʼявився я. Це через мене вона відмовляється. Це було очевидно… Вона не хотіла залишати мене тут… Готова була пожертвувати своєю мрією, навіть не мрією, ціллю.

І це було неправильно. 

Я не не відпускав її. Я хотів, щоб Майя досягла всього, чого хотіла. Але тепер мені стало зрозуміло, що поки ми разом, вона не досягне цього… Вона надихнула мене, а сама через мене втратила свою мрію…

Якщо я зараз зроблю те, що планував… Вона точно нікуди не поїде. Треба думати… Що робити? 

Але продумати нічого я не встиг. Почув ,що Майя якраз вишйла з вбиральні, я ледь встиг покласти телефон на місце.

Розуміти, що я став на заваді її мрії, було боляче.

Коли наші очі зустрілись, коли я побачив її закоханий погляд, то тільки підтвердив той факт, що заради мене вона залишиться, навіть якщо я зараз спробую її перевпевнити. 

І тоді в голову прийшов інший вихід. 

— Майє, — я набрав повітря в легені. Постарався, щоб мій голос звучав якомога більш холодно і байдуже. — Знаєш, я подумав, що все ж для шоу краще, якщо ми розійдемоось. Такий шанс дається тільки раз в житті. Не хочу потім жалкувати, що я його не використав. Якщо вони засікуть, що ми не розійшлись, можуть нас і вигнати. А я цього не хочу. Мені потрібно виграти… Це важливіше за все, вибач.