40. Майя

Я відправила заявку на грант і якраз збиралася, щоб поїхати з Антоном до тата, як на телефоні з’явилося сповіщення про нове повідомлення. Відкривши його, я побачила, що це електронний лист у відповідь на мою заявку. Відповіли дуже швидко, я аж здивувалась. 

 — Що там пишуть? — запитав Антон. 

 — Просять детальніше розповісти про тему мого майбутнього дослідження, — сказала я. 

— Ого, це ж значить, що вони зацікавились, так? — він усміхнувся. — Круто. Шкода, що я в цьому зовсім не розбираюсь, допомогти не зможу. 

— Хтозна, може вони й усім надсилають такі листи.. Але хочеться вірити, що моя заявка дійсно їх зацікавила… Ну вже увечері, коли повернуся, сяду за роботу… — сказала я

— Ти молодець. Ти ж цього хотіла. Все буде добре, думаю. Постарайся написати все, як слід. Можеш навіть не готувати поки це не зробиш. А я щось поготую, — запропонував Антон. — А довго тобі все те робити?

 — Та не дуже, в мене в принципі є моя курсова робота, я там писала про мету свого дослідження, то можна звідти взяти, трохи переробити… Дякую тобі за підтримку, ти такий турботливий. — я торкнулась губами його губ. — Але то вже ввечері, а зараз поїдемо до тата, як і обіцяли йому. 

— Добре… Правда, я трохи хвилююсь, як він це сприйме. Думаю, він не дуже хорошої думки про мене, — сказав Антон. 

 — Чому ? — здивувалася я. — Хіба твій батько щось казав погане про тебе? Я точно нічого такого тату не говорила. Навпаки лише хвалила тебе…

 — Ну, він працював на мого батька і ееее… Ну, думаю, бачив чи чув деякі з наших сварок, — Антон зітхнув.

— То ж було раніше, а зараз ви не сваритесь, — підбадьорила його я. 

— Сподіваюсь, ти маєш рацію, і все буде добре… Але ж ми не кажемо, що живемо разом, так? Думаю, це йому точно не сподобається. І не повірить він, що ми… Ну… що ми ще нічого не робили. 

— Так, поки що не кажемо. За легендою, я живу з подругою, а з тобою ми познайомилися на вечірці…

— Добре, хай буде так, — Антон кивнув. — Що ж, сподіваюсь, він мене не вбʼє…

***

Коли ми дзвонили в двері татової квартири, я дуже хвилюваласьЄ, хоч і старалась не показувати цього. Він відчинив двері і привітався. 

— Тату, це Антон, мій хлопець… ви з ним вже, мабуть, трохи знайомі…

— Антон? — брови батька поповзли вгору. — Але ж ви ніби не спілкувались ніколи, та і не бачились особливо! Ти не казала, що це Антон! 

— Ми познайомились на вечірці. Антон талановитий музикант і взагалі дуже хороший, та ти сам скоро в цьому переконаєшся, — затараторила я. 

— Але ж він прогульщик! А ти в мене хороша дівчинка!

— Вибачте… — Антон поглянув на мого батька. — Але я майже не прогулюю зараз.

 — Він вже виправився і тепер не прогулює і добре навчається… Поп’ємо разом чаю? — запропонувала я, бачачи.що тато все ще ніби вагається. — Я зараз все зроблю, а ви  можете поки поговорити…. Я за п’ять хвилин повернусь! 

***

Коли я принесла чай і печиво, тато з Антоном виглядали якимись напруженими. Я бачила, що Антон схрестив руки на грудях і трохи стис долоні в кулаки, а ще у обох ходили жовна.

 — Ну, як ви тут? — бадьоро запитала я. — Поговорили? 

— Буду відвертим, Майє, — батько поглянув спочатку на Антона, потім на мене. — Антон і сам має розуміти, що він тобі не пара…