37. Майя

Я якраз увійшла до вітальні з тацею, на якій стояли чашки за чаєм, коли почула, як мама Антона розмовляє по телефону,  вона увімкнула гучномовець, і зараз я чула голос його батька. 

—...Все одно не розумію, навіщо було це робити, — бурчав він. — Ще й в нашому будинку, — але на фоні я чула, що він ніби чи то збирається, чи то кудись йде. 

— Тату, просто приїдь додому, — сказав Антон. — Поговоріть нормально. 

— Добре, я скоро буду.

Він відбив виклик і я почула довгі гудки. 

 — Я так хвилююсь, — сказала мама Антона. — Раптом він не захоче миритися?

— Раз він вже сюди їде, то думаю захоче, — відповів Антон. — Він просто ревнує. 

— Все буде добре, — я підсунула до неї чашку чаю. — Він вас кохає. Якби не кохав, то йому було б усе одно, і він не захотів би приїздити. 

— Але він цілувався з тією жінкою, — вона підтисла губи. 

— Він мені розповідав, я ж кажу, він нічого до неї не відчуває, просто вона його поцілувала, — сказав Антон. — Заспокойся і поговоріть. 

Мама кивнула і відпила трохи чаю. Потім пішла до вбиральні “приводити себе в порядок”. 

А вже за двадцять хвилин в двері подзвонили. 

Ми з Антоном пішли відчиняти двері. 

— Зараз його запустимо і певно підемо, — сказав він. — Хай вже миряться самі. Але думаю, вони вже на це обоє налаштовані. 

 — Так, авжеж, — кивнула я. 

Батько Антона, побачивши нас. виглядав розгубленим.

 — А, це ти, Майє, — промовив він. 

 — Добрий день, ми зараз підемо. ви зможете поговорити з дружиною сам на сам. — запевнила я. 

— Так, ми пішли, — підтвердив я. — Напиши мені потім, — сказав Антон неголосно і ми вийшли з будинку. 

Ми сіли в машину і поїхали в напрямку дому... 

***

Наступного дня Антон мав після пар їхати на репетицію, а я вирішила провідати тата. Коли приїхала до нього, він був дуже радий. 

 — Як у тебе справи? — запитала я. — Я тут подумала, може, тобі завести якусь домашню тваринку, щоб не було сумно? 

— Ну, навіть не знаю. Типу собаки-повадира? — він невесело усміхнувся. — Не такий вже я безпомічний… 

 — Чому поводиря, просто собака, з яким можна гуляти… Або котик… Я, звичайно, постараюся частіше приїзити, але все одно мене засмучує, що ти сам-один. 

— Треба було тобі приїхати зі своєю сусідкою. А то я так і не знаю її, — згадав батько. 

 — Я можу приїхати зі своїм хлопцем, — поспішила я перевести розмову на іншу тему

— З хлопцем? Як давно в тебе є хлопець? — він насупився.

 — Ну, не дуже давно, вірніше, ми знайомі давненько, а зустрічатися вирішили кілька днів тому… У нього серйозні наміри, не переживай, — тут же додала я, зрозумівши спантеличений вираз обличчя тата по-своєму. 

— Але ж ти не закидуєш навчання через це, правда? — він зазирнув мені в очі. — Я дуже хочу, щоб в тебе все вийшло. І не гуляй по ночах. 

В цю мить мій телефон завібрував. Це було нове повідомлення. Писав Дмитро Сергійович. 

Я спочатку думала не відкривати повідомлення, але все ж цікавість взяла гору, та і батько так дивився на мене, що я щоб не викликати підозр вирішила просто подивитись, що там.

“Майє, добрий вечір. Я побачив дуже крутий грант, який може бути тобі цікавий. Спробуй податись, але часу обмаль. Треба заповнити заявку сьогодні до опівночі.”

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!