36. Антон

Я був дуже щасливий сьогодні. Коли прийшов на пари, то це навіть мої друзі помітили. Але я нічого їм поки що не розповідав. Ну, побачать самі рано чи пізно.

Також в чат групи щось писали, але я поки що туди не ліз, бо звідкись там зʼявилась одразу сотня повідомлень. Почитаю той спам вже вдома. 

Я пішов до Майї, знав, де в неї була остання пара. Але коли зайшов на поверх, побачив її разом з тим Дмитром. Одразу ледь насупився і попрямував до них. Чого цей придурок від неї хоче?

Майя озирнулась і наші погляди зустрілись.

Дмитро теж дивився на мене. 

Я підійшов до них і помітив, що він взяв Майю за запʼясток. 

— Відпусти мою дівчину, — сказав одразу. 

 — Що ти собі дозволяєш? — насупився він, але руку Майї випустив. 

— Можу спитати те ж саме, — я став так, щоб бути ніби між ними з Майєю. — Не підходь до неї більше. 

 — Все номально, Антоне, — Майя взяла мене за руку. — Ми з Дмитром Сергійовичем уже в усьому розібралися. Ходімо…

— Сподіваюсь, — буркнув я. — Ходімо, — і повів Майю подалі від нього. А коли ми спустились вниз, раптом мені захотілось обійняти її. — Майє, якщо він буде до тебе знову лізти, обіцяй, що скажеш мені. Він же правда тебе більше не цікавить, так? 

 — Авжеж, не цікавить, я якраз йому про це сказала, — вона м’яко усміхнулась мені. — Сказала, що я закохалась у тебе, і ми з тобою зустрічаємось…

— Добре, — я кивнув і чмокнув її в губи. — Блін, але він настирний. Чого це хапає тебе… Мені це не подобається. Якийсь він підозрілий взагалі. Якщо ще підійде, одразу дзвони мені. 

 — Добре, обов’язково скажу тобі, якщо він буде чіплятися до мене. Але думаю, він більше не буде. Не треба думати і налаштовуватися на погане…

— Сподіваюсь, ти маєш рацію, — я кивнув. — Ну що, ми тоді зараз до моїх батьків поїдемо? Як домовлялись вчора. А ввечері у мене запис ще, для конкурсу. 

 — Так, поїхали до батьків, — вона кивнула…

***

Я трохи хвилювався, коли був перед їхнім будинком. Останнього разу коли я тут був, то побачив маму з якимось мужиком, і батько мене вигнав… 

Зараз же батька не мало бути вдома. Я хотів поговорити саме з матірʼю. 

У мене був ключ, тож ми увійшли в будинок без проблем. 

Коли зайшли всередину, то почули, що мама скоріш за все була на кухні. 

Ми пройшли туди. Відчинили двері і побачили, що мама сидить з телефоном у руці і плаче. 

 — Це ти, Антоне? — запитала вона.

— Так, я. Ти не відповідала на дзвінки після того… випадку, — я зітхнув. Не знав як назвати те, що я бачив. Та і батько потім мене вигнав. — Розкажи мені, що відбувається? Майє, зробиш нам чай?

 — Так. авжеж, — Майя усміхнулась і пішла на кухню. 

— Батько пішов з дому, не дзвонить, і я не знаю. де він, — схлипнувши, промовилоа мама. 

— Мамо… Що то взагалі було, коли я прийшов? — я зітхнув. — Що у тебе з тим… як його… — я насупився.

 — То не по-справжньому, — зізналась вона, втираючи сльози. — Попросила шефа підіграти мені, щоб твій  батько мене приревнував…

— В сенсі? Навіщо? — не зрозумів я. — Він дуже розізлився… Раз тоді мене навіть прогнав. 

— Я образилася на те, що він цілувався з тією співробітницею. Вирішила відплатити йому тією ж монетою. і щоб він побачив… Але насправді у нас із шефом нічого не було. Я кохаю твого тата… Хочу, щоб він повернувся, і все стало, як колись…

— То поговоріть нарешті нормально… Я сподівався, що ви все владнаєте, — я зітхнув. — Подзвони йому, скажи все, що сказала мені. Він теж тебе дуже кохає, повір. Та співробітниця його не цікавить, вона сама його поцілувала, а він їй відмовив. 

 — Справді? — запитала мама з надією. — Ти впевнений у цьому? 

— Так, я вірю батькові, він говорив правду, — я кивнув. — Просто поговоріть нормально, вислухайте одне одного. 

— Добре, я спробую… А раптом він не повірить, що я досі кохаю тільки його? Що все це було для того, щоб його повернути? — вона знову схлипнула. 

— Повірить, думаю, — сказав я. — Подзвони прямо зараз. Я дуже хочу, щоб ви нарешті поговорили…