35. Майя

Цього вечора, лягаючи спати. я почувалася найщасливішою. Нарешті ми з Антоном розібралися у своїх почуттях, і тепер між нами більше не буде жодних непорозумінь. Майбутнє бачилося мені у виключно райдужних тонах, хотілося сміятися, співати, розповідати всім про те, що в мене найкращий хлопець на світі…

Вранці. ледь прокинувшись, відразу зіскочила з ліжка і побігла годувати сніданок. Хотілося порадувати Антона чимось незвичайним. і я замість простої яєшні. приготувала омлет із шинкою і шампіньйонами. 

Коли він зайшов на кухню, я сказала, усміхаючись:

 — Доброго ранку. як тобі спалося? Голова не болить? 

— Привіт, ні, практично не болить, нормально, — кивнув Антон, потім підійшов до мене ближче і торкнувся долонею моєї щоки. — Мені ж це не наснилось?... Ми правда зустрічаємось?

 — У мене самої сьогодні вранці була така думка — а раптом це лише сон? Бо ж дуже неймовірно і жвилююче! Але це реальність, і ця реальність мені подобається, — я усміхнулась йому. 

— Мені теж подобається така реальність, — Антон ледь облизнув губи і подався вперед, коротко цілуючи мене. 

Я відповіла на поцілунок. а потім потягнула його до столу:

 — Давай снідати. я що, даремно старалась, кулінарні свої здібності проявляла? А ти дзвонив до батьків? Ми вчора наче дійшли думки, що треба зустрітись усім разом і поговорити…

—  Я думав зустрітись з мамою окремо і послухати її точку зору, — він сів за стіл. — А вже потім відштовхуючись від цього вирішувати, що робити далі. 

 — Так, це гарна ідея, — сказала я. наливаючи нам обом каву. — Сподіваюсь. нам вдасться їх помирити…

— Я теж дуже на це сподіваюсь. Все ж, зараз розумію, що родина і близькі люди — це найважливіше. Мені дуже хочеться, щоб у них все налагодилось. 

***

Поснідавши, ми поїхали до універу. Заняття в нас були на різних поверхах, тож ми попрощалися в фойє і кожен пішов до своєї аудиторії. 

Та не встигла я увійти, як почула. як мене хтось гукає. 

— Майє, привіт, — я побачила Дмитра Сергійовича. Він озирнувся по сторонах і потім тихо запитав: — Може, ми сьогодні після пар сходимо кудись?

 — Добрий день, — я відчула. як серце забилося швидше, але вже не від приємного хвилювання, а скоріше від незручності. — На жаль, я не зможу… У мене є хлопець, — видихнула одразу, сподіваючись, що зайвих питань він не задаватиме. 

— Хлопець? — він здивувався. — Але ж ти ходила зі мною на побачення і… Ми ж цілувались? 

— Так, вибачте… Я вчора поговорила з Антоном, і ми вирішили почати зустрічатися. Тому, мабуть, мені недоцільно кудись ходити на побачення, якщо я маю хлопця…

Відчула, що мої щоки горять від сорому, доки плутано договорила цей монолог. 

— Хіба я тобі не подобаюсь? — він торкнуся моєї руки. — Я бачив, що подобаюсь. 

 — Так, ви мені подобаєтесь… подобались, — виправилась я. — Але я зрозуміла. що закохана в Антона. Тому прошу вибачення, що ввела вас в оману…

— Він запудрив тобі голову, цей малолітка, — він підтис губи. — Ти ще передумаєш, от побачиш. 

 — Не передумаю, — я похитала головою. — Він дуже хороший. І талановитий музикант. Ви теж хороший, — додала одразу, щоб він не образився. — Але все ж ви викладач, а я студентка, і у нас різниця в віці… Можливо, ви знайдете більш підходящу для вас дівчину…

Він вже хотів ще щось сказати, але я помітила, що його погляд перефокусувався кудись за мою спину. Трохи озирнулась і побачила, що до нас прямує Антон….