34. Антон

Відчувати її у своїх руках, цілувати її… Це було чимось таким, про що я і мріяти собі забороняв. 

Але ось Майя сіла мені на руки і я її поцілував. Руки опинились на її талії і я молився всім богам, щоб не видати те, наскільки я зараз був на взводі. 

Вона відповіла на поцілунок і мені ледь не знесло дах від цього. І коли я вже був майже на межі я все ж відірвався від її губ і розплющив очі.

Коли наші погляди зустрілись, Майя трохи знічено усміхнулась.

 — Мені сподобалось, — прошепотіла вона.  

— Більше, ніж з ним? Сподобалось… — серце забилось ще частіше. Я ж знав, що їй подобався той препод. 

 — Ти ревнуєш… — з легким докором мовила вона. 

— Трохи, — зізнався я. — Але я хочу знати. 

 — Так, більше, — зрештою зізналась Майя. 

— Правда? Ти більше не будеш думати про нього? — я пригорнув її ближче що себе. 

 — Не буду, — погодилась вона. — Якщо чесно, я й не була в нього закохана. Так, була просто симпатія… А все інше я дофантазувала…

— Тоді… Ми підемо на побачення? Тобто, ти підеш зі мною на побачення? — тепер це нарешті прозвучало як запрошення, а не просто як питання. 

 — Піду, — вона усміхнулась. — Ти мені вже давно подобаєшся. 

— Правда? — запитав я здивовано. — А чому ти тоді так за цим викладачем впадала? 

 — Не знаю…. Може. це через Лізу, — сказала вона і трохи почервоніла. 

— В сенсі через Лізу? Це як? — не зрозумів я. — Ти ж сама з ним… Ну оте все, — мене аж пересмикнуло. — І дивилась так на нього… 

 — Мені здавалося, ти закоханий в Лізу… Вона така талановита, і взагалі… І мені хотілося показати тобі, що ти мене не цікавиш, що… ну, типу щоб ти приревнував мене… Але це не спеціально, просто так вийшло, і мені тепер дуже соромно, — на одному диханні проговорила Майя. 

— Я щасливий… Дуже, — я торкнувся долонею її щоки. — Бо, здається, я був зачарований тобою з першої зустрічі. 

 — Ти казав на мене “єдиноріжка”, — засміялась вона. — А потім приходив уві сні до мене в кімнату…

— Бачиш, навіть уві сні мене до тебе тягнуло, — я коротко чмокнув її в губи. 

 — Так,  — вона поклала голову мені на плече і продовжила. — А потім ти чомусь перестав приходити, і я подумала. що то все Ліза…

— Потім я найчастіше зачиняв двері. Бо… Ну, ти могла б дещо помітити, — пробурмотів я. — Злякатися і все таке. Це було ризиковано. 

 — Он воно що… — Майя засміялась. — Ти хороший, Антоне… Я дуже рада, що ми з тобою зустрілися…

— Я теж, — я усміхнувся. — Я дуже щасливий зараз… Ніколи б не подумав, що покарання батька може обернутись таким.

 — Думаю, твій батько буде задоволений… До речі, як там у них справи з матір’ю. вони так і не помирилися?

— Я був в шоці від того всього, ну, батько сказав мені йти тоді. І з того моменту ще нічого не казав. А я так переживав щодо твого побачення, що сам теж не питав… Було трохи не до того. 

 — Може, запитай, раптом йому потрібна твоя підтримка? Або я чимось зможу допомогти, наприклад, поговорити з твоєю мамою…

— Думаю, дійсно є сенс з нею поговорити, — погодився я. — Сходиш зі мною?

 — Так, авжеж. — вона кивнула. 

— Може тоді ми дізнаємось, що в біса відбувається… Я все ж не хочу вірити, що вони розлучаться. Але ж вже не дитина, може, це егоїстично? 

 — Якщо дійсно вона закохана в того чоловіка… але мені щось підказує, що це не так, — замислено сказала Майя. — В будь-якому разі поговорити відверто всім разом треба, і тоді, можливо, стане ясно. що робити з цим усім…

— Тоді я наберу її зранку і домовимось про зустріч. Дякую, Майє, ти найкраща…