33. Майя

Я замислилась. Першим на гадку прийшов поцілунок, але… Ну не могла я сказати про це вголос, мені було б соромно. Тому я вирішила вигадати щось інше. 

 — Я хочу, щоб ти взяв гітару і виконав якусь пісню, — сказала, трохи подумавши. 

— Добре, — кивнув Антон і пішов за гітарою.  А коли повернувся, запитав: — А мені треба співати? Чи тільки грати? 

 — Ну, якщо не важко, то і заспівай, — я відчула, як моє серце прискорено забилось. Хотіла сказати, що відчувала сильне хвилювання, коли слухала його на репетиції. Але тоді він не грав і не співав спеціально для мене, а зараз це було так, тож і викликало мурашки по шкірі. 

— Добре, — він усміхнувся. сів на стілець і почав перебирати струни. Ноти склались в акорди, а потім він почав співати.

Я слухала як зачарвана, це була нова пісня, яку я досі не чула. Вона була прямо дуже класна. І мені було шкода. коли пісня скінчилась і Антон відклав гітару. Я залюбки слухала б його ще і ще. 

 — Це якась новинка? — запитала я.

— Ну, це та нова мелодія, яку ми так і не опрацювали з Катею, от я і придумав слова сам. Хоча все ще трохи сирувато*. 

 — Дуже гарно! Я думала спершу навіть. що це якийсь хіт відомого співака! Так усе професійн звучить…

— Я дуже хочу потрапити на те шоу, — зізнався Антон. — І не просто потрапити. А бажано пройти якомога далі. Може, це наївно. Але якщо ми там засвітимось, буде шанс, що нас  помітить хтось з продюсерів.

 — Неодмінно помітить, — сказала я. — Бо ви дуже талановиті! Ябуду вболівати за тебе з усіх сил!

— Було б добре. Бо у мене лишилось не так багато часу, — зітхнув Антон. — Я ж не зможу і після універу висіти на шиї у батька. Зараз, коли став жити окремо, зрозумів це. А раніше якось не дуже замислювався. І все ж мені так не хочеться йти працювати в офіс… Хотілось би втілити свою мрію. 

 — Якщо вдасться знайти продюсера, то тобі  не потрібно буде йти в офіс, — кивнула я.  — Ти станеш професійним музикантом…

— Професійним музикантом стають не коли знаходять продюсера, — Антон усміхнувся. — А коли починають стабільно заробляти музикою. Продюсер це не гарантує. Але так, він намагатиметься просунути нас і треба буде встигнути вистрілити. Тільки так щось вийде з цього. 

 — Добре, граємо далі? — усміхнулась я. 

— Ага, давай, — він теж усміхнувся. Поклав гітару і ми знову сіли за карти.

На цей раз мені пощастило менше, а в Антона були гарні карти, тож він здобув перемогу. 

 — Що ж, загадуй бажання, — я відчула деяке хвилювання. коли думала, що саме спаде Антону на думку. 

— Наскільки далеко я можу зайти в цьому? — його голос раптом став якимось іншим, захриплим, і у мене пішли мурахи шкірою. 

 — Ну, — я  відчула, що мій голос теж захрип. —  На твій розсуд… Але все ж я сподіваюся, що це не буде щось неприємне для мене….

— Скажеш, якщо буде неприємно, тоді бажання можна відмінити, — його голос був трохи схвильованим. — Сядеш мені на руки, обличчям до мене, обіймеш за плечі і… Даси тебе поцілувати, — сказав він на видиху. 

Моє серце мало не вистрибувало з грудей, я думала про те, як він здогадався, що я теж загадала б поцілунок, якби мені не було соромно зізнатися в цьому…

— Це занадто? — Антон по-своєму розцінив моє мовчання. 

 — Ні, — я похитала головою. — Не занадто. 

Підійшла і сіла Антону на коліна, поклавши долоні йому на плечі, заплющила очі… Затамувала подих, так, ніби це мав бути мій перший поцілунок…

І за мить відчула, як його губи торкнулись моїх, а його долоні в цю мить торкнулись моєї талії. 

Я несміливо відповіла на поцілунок, відчуваючи, які гарячі в нього губи і долоні. немов у нього температура. Втім, я і сама трохи тремтіла, як у лихоманці.