31. Майя

Мені стало дуже сумно через те, що Антон так повівся зі мною. Я ж нічого поганого не зробила. Навпаки, згадуючи його настанови, я не погодилася поїхати до Дмитра, коли він мене запросив. Звісно, він був не дуже задоволений, але це був би занадто швидкий розвиток подій, мені не хотілося цього. І так, Антону я обіцяла поводитися чемно. Хоча він сам був сьогодні якийсь грубий зі мною…

Я сиділа на кухні і чекала, піде він чи ні. Зрештою, почула кроки в коридорі і вийшла в передпокій. Антон перевдягнувся в темні джинси і білу футболку і якраз взувався. 

 — Ти ж не дуже пізно повернешся? — запитала я. 

— З врахуванням, що вже майже девʼята, то думаю не раніше дванадцятої, — відповів він. — А тобі що, є якась різниця?

 — Я відповідаю за тебе перед твоїм батьком, — сказала я. хоча насправді мені хотілося промовити зовсім інше — що я хотіла б провести цей вечір разом із ним. щоб ми подивилися якийсь фільм, і, можливо, він мене знову занесе на руках до спальні… Це були дурні думки, і я боялася озвучувати їх. але думала, раптом він здогадається? Прочитає це в моєму погляді? 

— Не бійся, я не дівчинка, нічого зі мною не станеться, — він знизав плечима. 

 — І все ж я не буду спати, почекаю тебе, добре? — я зазирнула йому в очі. 

— Ти не зобовʼязана, — Антон відвів погляд. — Я ж просто твій сусід. Точніше, просто твоє завдання. 

 — Ти мій друг… І насправді я дуже ціную, що ти переживав за мене і писав мені, коли я пішла на це побачення. Може, це виглядало, що я сердита, але насправді це не так… Про мене взагалі ніхто останнім часом не турбувався, лише тато. І тепер ти…

Я відчула, що сльози навертаються мені на очі і замружила очі, щоб прогнати їх. 

— Що з тобою? — запитав Антон здивовано. Він підійшов трохи ближче і зазирнув мені в очі. — Ти чого… — це вже було розгубленим тоном. 

 — Мабуть, я тебе ревную, — пробурмотіла я.  — Це неправильно, я знаю…

— Хіба ти сама не ходила сьогодні на побачення з тим мужиком… — він зітхнув. — Це ж він тобі подобається, а не я. 

 — Мені здається, він мені вже не так подобається, — я зітхнула. — Він запрошував мене поїхати до нього, подивитися якусь колекцію фільмів..

— Козел, — вирвалось у Антона, він аж стис руки в кулаки. — Я ж бачив, що він надто довго тримав тебе на вулиці… 

 — Мабуть. він дійсно просто зацікавлений у тому, щоб затягти мене у ліжко… Я ж думала, що цікавлю його як особистість, —  я похитала головою. — Тож ти був правий, коли попереджав мене… — раптом я зрозуміла, що він щойно сказав, що бачив мене і здивовано спитала: — А як ти міг мене бачити в ресторані, якщо ти був удома? 

— Упс… — Антон почухав потилицю. — Ну… Я переживав. Але бачиш же, не ліз, навіть коли побачив, як ви цілуєтесь, — він скривився.

 — То ти стежив за мною? — я насупилась. 

— Я не стежив. Просто хотів переконатись, що все добре. Бачиш же, я не втрутився.

 — Зрозуміло… — я не могла на нього сердитись, побачивши вираз його обличчя. Він дійсно хвилювався за мене, я не сумнівалася в цьому.  — Добре, дякую, що ти був поруч… 

— Я тебе теж ревную, — відповів він неголосно. — Мені здається, той препод тобі не пара. 

 — Може, ти залишишся сьогодні вдома? — запитала я враз захриплим голосом. — Або можна вдвох кудись сходити…

— Добре, — кивнув Антон. — Я залишусь… — він зробив крок до мене і токрнувся кінчиками пальців моєї долоні. І тут наші погляди зустрілись…

***

гортай далі, там продовження ------------>