28. Антон

Я страшенно ревнував. Намагався розплющити Майї очі на мотиви її коханого препода, але вона ніби не чула мене. Чи не хотіла чути… 

— Ти ж ще цнотлива. Сама казала, — раптом видав я. Ну, вона не те щоб казала, але не заперечувала, коли я на цьому наголошував. — Тож не поспішай. Не дозволяй йому надто багато.

Вона вся аж спалахнула. 

— Не казала я такого! І взагалі, це не тема для обговорення, а моє особисте життя…

— Але по тобі видно, що цнотлива! — не відчеплявся я. — Я просто переживаю. І все. Нічого поганого. Це ж навпаки добре, що ти цнотлива… 

— Давай домовимось так — ти не говориш про мою цнотливість, а я обіцяю, що не буду поспішати, домовились? — вона зазирнула мені в очі. 

— Домовились, — я кивнув. — Тільки не поспішай, це головне. Це правда важливо, Майє. 

 — Добре, — вона усміхнулась. — Не буду поспішати. Та й це всього лиш зустріч, яка ні до чого не зобов’язує. Якщо він буде раптом чіплятися до мене, я просто встану і піду. 

Я не дуже вірив її словам, бо все ж він їй подобався. Певно, якщо він дійсно буде приставати, вона буде рада. Одна думка про це злила мене максимально сильно, але мені не можна було видавати свої емоції надто прямо.

Але все ж я сказав це… 

— Він тобі подобається. Думаєш, ти отак встанеш і підеш?

 — Думаю, він не буде до мене приставати, бо теж не хоче поспішати. Принаймні. поки я не закінчу навчання. А там, можливо…

Вона ледь примружилась. мабуть, уявляючи своє майбутнє поряд з тим Дмитром. 

Мене аж пересмикнуло.

— Ну, дай Бог так і буде. Бо якщо він зробить щось не те… — я все ж замовк, зупинившись на півслові. Що я вбʼю гада і відріжу йому все, що можна і не можна, краще промовчати. 

 — Я дуже рада, що ти хвилюєшся за мене, — сказала Майя ледь облизнувши губи. — Обіцяю, що не вчиню ніяких дурниць. 

— Добре, — я відвів погляд. Вона спеціально спокушала мене? Навряд… Вона взагалі не розуміла, як на мене діє. І якщо раніше я був цьому радий, то зараз майже жалкував про це. — Отже, коли і куди ви йдете? — в голову прийшла дивна ідея.

 — У піцерію біля універу, на сімнадцяту годину. — відповіла вона. 

— Веде тебе в забігайлівку якусь? — я аж поморщився. — А я думав, що преподи хоч на хабарях заробляють…

 — Дмитро Сергійович не бере хабарів! — обурилась вона. — Він чесний і справедливий!

— Та так, він взагалі ідеальний, німб, шкода, не видно… — хмикнув я. — Добре, забий… 

***

Майя сьогодні намарафетилась. Вдягла коротку спідницю і блузку, що трохи привідкривала декольте. Нанесла макіяж, хоча в універ майже не фарбувалася. Ще й набризкалася парфумами, правда. аромат був приємний, з нотами яблука і ще якихось фруктів. 

— Блузка якась надто відкрита, — буркнув я, коли ми вже були біля універу. — І чого не до кінця застібнула?

 — А може, мені жарко? — вона зіхвало глянула на мене. 

— Або ти хочеш, щоб він витріщався на твої груди! — я підтис губи. — Зізнайся!

— Ну, може. трохи й хочу, а хіба це заборонено? — Майя безневинно усміхнулась. 

— Ти мене бісиш зараз! — прошипів я крізь зуби. — Навіщо провокувати того гада?

 — Ну добре, — вона застібнула гудзик. — Так краще? 

— Так, краще, — я кивнув. — Телефон мій поставила на швидкий набір? 

 — Так. сер, — відзвітувалась вона. — Які ще будуть вказівки?

— Ніяких… Не затримуйся довго, — я відвів погляд. — Все, ходімо на пари…

Хоч я і сказав це, сам прекрасно розумів, що так просто не зможу це залишити. Доведеться прослідкувати за Майєю… 

***

гортай далі, там продовження ------------>