26. Антон

Алкоголь вже трохи вивітрився з голови, коли я помітив, що Майя заснула на моєму плечі. 

Вона була така красива, так подобалась мені… Але все було якось так кепсько… Бляха, ну чому все так? 

Я ледь поворухнувся і раптом її голова почала скочуватись з мого плеча вниз. Я обережно поклав її собі на коліна. І тепер, коли дивився на неї сплячу згори вниз, серце забилось дуже часто. 

— Майя… — я нахилився до її обличчя. Серце забилось дуже швидко. 

Може, то алкоголь так діяв, хтозна, але я був з нею зараз сміливішим, ніж зазвичай. 

Майя спала міцно і ніяк не відреагувала ані на зміну пози, ані на мої слова.

І тоді я подався вперед і торкнувся губами її губ. Дуже повільно і мʼяко. Вона не розплющила очей, але ледь розтулила губи, і моє серце забилось ще частіше. 

Я відірвався від її губ, як ошпарений. Так не можна робити… Бляха… 

Я обережно встав, щоб не розбудити її.

Потім пішов до її спальні, розкрив ковдру. А ще за мить приніс сюди і саму Майю. Вже коли клав її в ліжко, вона на мить розплющила очі і усміхнулась мені, а потім її очі знову заплющились. Вона заснула. 

Я пішов до себе, прийняв душ і вже після цього відправився до ліжка. Це був довгий і складний день, і я хотів, щоб він нарешті закінчився….

***

Щойно я розплющив очі, то помітив, що лежу в своїй спальні. Сьогодні я не йшов до неї вночі. Ну, може воно і на краще. 

Я дістав мобільний і побачив багато повідомлень від батьків. І від батька, і від матері. Але мені не хотілось їх відкривати. Певно, я боявся, що там буде щось таке, що мені зовсім не сподобається. 

Я не хотів, щоб вони розлучались.

Тому я встав з ліжка і просто пішов в душ. А далі вдягнувся і вийшов з кімнати. Почув з кухні аромат млинців і пішов на нього. Коли зайшов, побачив, що Майя  вже закінчила готувати і наливає в чашки каву. 

 — Сідай за стіл, будемо снідати, — всміхнулась вона мені, а потім додала. — Дивно, не можу згадати, як я вчора дійшла до спальні, і чому не перевдягнулась в нічнушку…

— Я тебе відніс вчора, — я потер потилицю і сів за стіл. Ну, намагався казати це таким тоном, ніби нічого особливого і не відбулось. В принципі, хіба це щось особливе? Тим паче, хіба Майї не подобається той її викладач? Чи хто він там… Хоча вона казала, що нічого такого у них немає, і все ж… 

— Справді? — вона здивувовано і якось трохи знічено поглянула на мене. — Значить, то був не сон? Я  подумала, що мені наснилося те, що ти ніс мене на руках…

— Ні, не наснилося, — буркнув я. — А ти що, памʼятаєш це? Я думав ти спала. Ну, хоча ти розплющувала очі… Раз. 

 — Ну я пам’ятаю якось так уривками… Тому й подумала, що це сон…  Але дякую, це так мило з твого боку… — вона зашарілася. 

— Ти заснула на мені, що мені лишалось, — пробурмотів знов. Бляха, вона зрозуміє, що подобається мені. Точно зрозуміє. 

 — Ой, мені так незручно, — вона похитала головою. — Вибач. будь ласка… Треба було мене розбудити!

— Ну, мені не складно було, все нормально. 

Я подумав, а що як я зараз запрошу Майю на справжнє побачення? Може, мені не треба так заморочуватись? Може просто треба сказати їй все прямо?

 — Їж млинці, бо охолонуть, — вона підсунула ближче до мене тарілочки з млинцями та варенням. Дивилася на мене якось так… особливо. Хоча, може, це просто мені так здавалося. 

— Знаєш, твоєму чоловікові, ну, чи то хлопцю, пощастить з тобою, — я взяв виделку і почав скручувати млинець. 

 — Бо я вмію готувати? — вона всміхнулась. — Просто  ми живемо вдвох із татом, тож довелося навчитися…

— Ну, справа не тільки в готовці. Ти ще красива, добра, мила, — почав перераховувати я. Аж раптом телефон Майї, який лежав на столі, завібрував. Я побачив, що там прийшло сповіщення від якогось Мужика, підписаного, як Дмитро Сергійович, біля якого був смайлик-сердечко. 

Вона швидко взяла телефон і прочитала повідомлення, після чого радісно всміхнулася... 

Невже він її на побачення покликав?... Це точно той чувак, про якого вона тоді з подружкою говорила, без сумнівів…

***

гортай далі, там продовження ------------>