25. Майя

Поява Антона у такому вигляді дуже мене розчарувала. 

 — Ти що, випив? — запитала я, насупившись. 

— Випив, і що? Я вже не дитина, маю право, — він насупився. 

 — Ми домовлялися, що ти будеш поводитися пристойно, — сказала я. — Я дуже невдоволена зараз…

— А мені пофіг, ясно? — він похитуючись пішов в сторону кухні. — Ти не моя нянька. 

Це було так не схоже на нього, адже ще вчора ми так по-дружньому спілкувалися, а тепер він дивився на мене зі злістю, ніби на ворога…

 — Добре, — сказала я. — Роби як знаєш. Але була якась причина для всього цього? Я щось не так зробила? Мені б хотілося знати…

— Ти тут ні до чого, — він зітхнув, наливаючи собі воду і випиваючи її залпом. — Але не треба мене повчати. Я можу пити, якщо мені погано.

 — Тобі погано? —  Моя образа миттю випарувалась, і на зміну їй прийшла тривога. — Що трапилось? Розкажи… 

— Батько не зраджував мамі. Йому якась секретарка зізналась і поцілувала. Я сказав все пояснити матері. Ми приїхали з ним додому, а вона там з мужиком сосеться… — він зітхнув.

 — Як з мужиком? Прямо удома? — я аж власним вухам не повірила.  — І що було далі? 

— Батько сказав мені йти. Я пішов. Але не міг сісти за кермо в такому стані. Зайшов в магаз… — він зітхнув.

 — Зробити тобі чаю? — тихо сказала я. — Мені дуже шкода, що з твоїми батьками такі проблеми… Може, я могла б чимось тобі допомогти? 

— Чим ти тут допоможеш? — він зазирнув мені в очі. Виглядав сумним і нещасним.

 — Можна подивитися якийсь фільм і відволіктись… А зранку може все здасться не таким страшним? Зрештою, всі живі і здорові, а це головне, — я зітхнула, подумавши цієї миті про свою маму. 

— Добре, давай подивимось, — він зітхнув. 

 — Тоді я зараз візьму вечерю і перенесу у вітальню. а ти знайди якийсь фільм, щось легке, на твій розсуд. Посидимо, поїмо, і стане легше. 

— Угу, — він кивнув і вийшов з кухні. 

Я поставила чайник, склала на тацю тарілки, і віднесла все у вітальню. 

Антон вже знайшов якийсь фільм. 

 — Про що він? — з цікавістю запитала я, дивлячись на екран, і розставляючи талілки та розкладаючи прибори. 

— Пара прикидається парою, бо поїхала на відпочинок замість інших людей. А до того в них було невдале побачення. І вони терпіти одне одного не можуть, таке щось було в трейлері. 

 — Це має бути цікаво, — я усміхнулась.  — Хоча в житті навряд чи хтось захоче прикидатися парою. Принаймні, я не знаю таких випадків в реалі. 

— Думаю, в пʼятизірковий готель бажаючі б і в реалі знайшлись. Море, сонце, їжа "все включено". Працювати не треба. 

— А ти б прикинувся, що зустрічаєшся з кимось? — я усміхнулась. — І на яких умовах?

— Думаю, так, можливо, — він кивнув. — Ну, раніше я б сказав "ні", але зараз вже сказав би так. Бо виявляється гроші важко заробити. Якби дівчина була красивою, то погодився б.

 — Може відкрити бізнес? Щось типу ескорт послуг, але щоб їх надавали чоловіки для красивих дівчат, — я засміялась. 

— Це типу жінки тоді матимуть платити. А багато ти знаєш жінок, які багато заробляють? Все одно більше заробляють чоловіки в середньому.

 — Ну, якісь бізнес леді… Я планую багато заробляти, коли закінчу навчання. — сказала я. 

— Ну, удачі тобі. Але все ж ескортників мужиків я тобі не буду бажати. Мало які в них болячки, — його аж пересмикнуло. 

 — Та я жартую, — я торкнулась його руки. — Мені якось більше подобаються нормальні чоловіки, а не красунчики з глянцевих обкладинок. 

— Мені теж подобаються нормальні. Ну, не чоловіки, — він трохи стис мою долоню в своїй. — Дівчата нормальні. 

 — Значить,  у нас схожі смаки, — я поклала голову йому на плече.  Було дуже спокійно і затишно, його долоня в моїй руці була теплою, а плече міцним, і я сама не зогледілась, як мої очі стали заплющатися… Аж поки свідомість остаточно не вимкнулась і я не поринула в глибокий сон…

***

гортай далі, там продовження ------------>