24. Антон

#з батьком

Коли батько розказав мені все, я знову уважно поглянув на нього. 

— Якщо все так, як ти кажеш, ти маєш все розказати мамі. Отак спокійно. 

— Добре, я не проти, мені давно треба було це зробити, — зітхнув батько. 

— Хочеш, я заїду з тобою, ну, принаймні стану буфером на перші хвилини, скажу, щоб ви поговорили, те-се, — все ж я переживав, не хотів, щоб вони розлучились через якесь непорозуміння. Батько виглядав щирим, він все ж не був схожий на зрадника. 

 — Добре. Дякую тобі, — він усміхнувся. — Схоже, ти дійсно змінився…

— Хіба? — я знизав плечима. — Як на мене, я той самий. Що тоді, що зараз, я не хочу, щоб ви розлучались. 

 — Мені здавалося, що раніше ти більше хзвилювався про якісь власні проблеми, ніж про нашу родину… — сказав батько замислено. — Хоча, може, я й помилявся…

— Не знаю, може тоді просто я не бачив ніяких проблем, тому ти не помічав, що мені це важливо? — припустив я. 

 — Може бути… А може, це Майя так на тебе вплинула? — він ледь усміхнувся. 

— Не знаю, — я знизав плечима. — Не думаю, що я став іншою людиною через неї. Але вона хороша. Дуже… 

 — Я кохаю твою маму і не хочу, щоб вона йшла від мене, — зізнався батько. — Може, я винний. бо мало часу їй приділяв, на першому місці в мене була робота. Але я готовий все виправити, аби тільки ми були разом. 

— Я ще здивувався, що вона особливо мені не дзвонила, тільки повідомлення писала, — зізнався я. — Думав, що може то ти їй сказав, ну ти ж казав що вона не дасть грошей чи щось таке. Але вона взагалі не дзвонила. Це було не схоже на неї. Може її дійсно щось хвилювало і вона не хотіла, щоб я те помітив. У мами завжди була така трохи замкненість в цьому плані, коли вона хотіла зробити всім краще.

 — Так, вона, мабуть, не хотіла, щоб ти щось запідозрив, хотіла огородити тебе від наших проблем. Але ти вже дорослий… Не такий маленький хлопчик, яким був ще, здається, зовсім недавно. — батько зітхнув. 

— Та ну, малим я давно був. Добре, поїхали додому. Бо мені ще потім транспортом повертатись, — я закотив очі. 

 — Так, поїхали, я скажу їй все і зізнаюся. яка вона важлива для мене…

Я усміхнувся і ми пішли до машини. Я відчував полегшення. Все ж, моє життя було не таким поганим. Навіть без грошей. Здається, навпаки стало кращим. І ми з батьком вперше за довгий час говорили по душах. 

Коли ми приїхали до будинку і зайшли всередину, я раптом побачив чужий піджак на вішаку. Явно не батьків, він ненавидів цю фірму, та і стиль був не його. 

Батько прослідкував. куди я дивлюся, і завмер, немов громом вражений. 

 — Вона що, привела додому якогось мужика? — прошепотів він. 

— Може, це не те що ми думаємо, — сказав я з сумнівом. — Може якийсь друг… 

Хоч і казав це, але не памʼятав, щоб у матері були якісь друзі, яких би вона приводила, коли батька немає вдома, і була з ними наодинці. Зазвичай вони дружили з такими ж парочками, як вони самі.

Ми пройшли вглиб будинку, зазирнули в вітальню, і щойно відчинили двері, то побачили, як мама на дивані відривається від губ свого начальника, Арсенія, я одразу його впізнав! 

— Якого біса! — батько кинувся до них і схопив Арсенія за комір, тягнучи з дивану. — Я вбʼю тебе! Це моя дружина!

— Значить, тобі можна зраджувати мене, а мені зась? — запитала мати. — Відпусти його негайно! 

Я більше не міг дивитись на це… Бляха, схоже вони дійсно розлучаться?

— Антоне, йди, я тут сам розберусь! — сказав батько… 

***

гортай далі, там продовження ------------>