23. Майя

Поки Антона не було вдома, я  приготувала вечерю і навіть спекла пиріг. Вирішила зателефонувати до тата, бо мене мучила совість, що я давненько не навідувала його. Ну дзвонила, але треба домовитись і на вихідних поїхати до нього. Але спершу дізнаюся, чи не заплановано у нього якихось поїздок на ці дні. 

 — Привіт, тату, — сказала, почувши знайомий голос у слухавці. — Як ти поживаєш? Вибач, щз давненько не була в тебе, я на цих вихідних планую приїхати. 

— Привіт, мила. Все нормально, більш-менш. Правда, мені якось так нудно сидіти вдома… Не звик я до цього, — він зітхнув. — Хотілось би працювати. Але з цим зором я не можу ризикувати. А окрім водіння я ніколи нічим і не займався… 

— Скоро ти зможеш зробити операцію, — сказала я. — Я знайшла один благодійний фонд, він профінансує, просто треба трохи часу на оформлення документів. І ти знову зможеш повенутися до роботи. 

— Тільки дивись, не давай їм ніяких грошей за оформлення чи ще щось. Раптом це якісь шарлатани? — запитав він стурбовано. — Що за фонд?

— Це точно не шарлатани, якийсь британський фонд, я забула назву, але з документами все в них в порядку. Коли мені перечислять гроші, я відразу зв’яжуся з клінікою і тебе прооперують.

— Добре, все одно будь обережна. Як взагалі твої справи? Комфортно жити з подругою? 

 — Так, ми поладили між собою, — сказала я. — Вдлʼвох дуже зручно готуватися до сесії, ми поділили теми, які потрібно опрацювати. і переказуємо одна одній те, що прочитали, це заощаджує час…

— Ну, це добре. А хлопці в університеті не пристають? Я трохи переживаю, бо тепер зовсім не бачу тебе, — він зітхнув. 

 — Я виправлюсь і буду частіше бувати в тебе, — сказала я. — А хлопці… Я подружилася з одним,  він хороший. Його звуть Антон. 

Якусь мить думалда, чи казати, що Антон — син батькового шефа… і в останню мить не наважилась. Хай уже батько дізнаєиться тоді, коли я їх познайомлю…

— Ви зустрічаєтесь? — він одразу насторожився. — Сподіваюсь, він не якийсь мажор? Тим тільки одне від дівчат треба!

 — Ні, він музикант, грає в рок-гурті, — тут я не покривила душею, адже це правда. — Не те, щоб ми прямо зустрічалися, скоріше поки що ми друзію 

— Музикант? Рокер? Але хоч не весь в пірсингу і татуюваннях? — продовжив батько допит. — А як він вчиться? Чи він вже не вчиться?

 — Вчиться в нашому універі, на економічному факультеті, — відповіла я.  — Наче нормально вчиться, хоча міг би, звичайно, й краще…. А пірсингу і татуювань у нього немає. Звичайний хлопець. Я вас познайомлю, але трохи пізніше…

— Ну добре, — погодився батько. — І все одно будь обережна. В гості хлопців не води! Рано ще! От коли університет закінчиш і підеш на роботу, тоді вже водитимеш. І до нього не ходи! Обіцяй!

 — Хм… — добре, що тато не знає, що я  і Антон живемо в одній квартирі… — Добре, обіцяю до нього не ходити! 

Ну, не буду заходити в його кімнату, тобто дотримаюсь обіцянки. Але от чи не прийде він знову спросоння до мене — цього вже я гарантувати не могла…

— Домовились, — сказав батько задоволено…

***

Я якраз діставала пиріг з духовки, коли почула стукіт вхідних дверей, це повернувся Антон. 

 — Мий руки, перевдягайся і йди вечеряти! — гукнула я йому. 

— Наївся вже, — сказав він похмуро. А я відчула від нього запах алкоголю… 

***

гортай далі, там продовження ------------>