16. Антон

Я спочатку думав, що мені почулось. Хіба Майя не казала, що їй подобається Макс? Тоді чому вона пропонує мені кудись піти?

І хоч думав я одне, губи вимовили зовсім інше:

— Можна і сходити, — на цих словах я кивнув. 

— Супер, — всміхнулась Майя.  — Я пригощаю, як компенсація за тілесні ушкодження…

— Якщо я став бідняком, це ще не значить, що я дозволю дівчині себе пригощати, — буркнув я. — Все, йди вдягайся. Скільки часу тобі треба, щоб зібратися? 

 — За півгодини буду готова, — відповіла вона. 

— Добре…

***

Я швидко прийняв душ і також вдягнувся, коли вийшов з кімнати, Майї ще не було в вітальні. Але майже одразу вона теж вийшла. Вона була в  легкій білій сукенці і сірих босоніжках,  волосся розпустила по плечах і виглядала дуже мило, хоч на її обличчі практично не було косметики, лише блиск для губ і трохи підфарбовані вії. 

Я залип. Все ж, Майя була дуже красивою. В ній була якась така природна краса, яку я раніше ні в кому не помічав. 

— Швидко ти, — сказав я, відводячи погляд. Не можна так відверто витріщатися, а то вона ще зараз передумає і нікуди зі мною не піде. 

 — Я звикла швидко збиратися, — відповіла вона. — Мене тато завозив у школу, а потім сам їхав на роботу, тож не було часу на довгі вибирання. Але це ж на краще, я тепер ніколи не запізнююсь…

— Ага, на краще, — здається, я взагалі став тупішим рази в два просто тому що ніяк не міг сфокусуватись, поки дивився на неї. І так, я знову дивився. Сукня облягала її фігуру, яка була ідеальною. — Ходімо, — і я поспішно пішов до дверей.

Коли ми вийшли на вулицю, тут було доволі тепло. Ми пішли в сторону магазину, а коли підійшли до дороги, щоб перейти вулицю, раптом прямо перед нами, аж надто близько до бордюру, проїхала машина. 

Інстинктивно я пригорнув Майю до себе, навіть не встигнувши ні про що подумати. А коли машина вже проїхала, Майя так і лишилась у мене в обіймах, торкаючись мене всім тілом і дивлячись на мене знизу вгору. Бляха, коли я побачив її так близько, та ще й відчув її дотики, серце закалатало дуже швидко. Певно, вона це теж відчула, бо пригорталась саме до грудей.

Майя трохи знічено усміхнулась:

 — Дякую, що врятував мене, — сказала тихо. — А то я така неуважна… 

— Ходімо, у нас зелений. І я не проти рятувати тебе, — додав, простягаючи їй лікоть. — Візьмись. 

Вона кивнула, взяла мене під лікоть, і ми разом перейшли вулицю. 

Пішли до кафешки з недорогим морозивом, я нагуглив її на шляху сюди. А вже коли зайшли всередину і зробили замовлення, я раптом почув з-за спини голос Лізи:

— Антоне! Це ти?

Я розвернувся і дійсно впевнився. Ліза усміхалась в усі тридцять два і дивилась на нас з Майєю. Ми, до речі, все ще тримались під руку. 

— Ага, я, — я кивнув. А що ще на таке треба відповідати?

— Просто я не знала, що в тебе є дівчина, тож думала, що, може, помилилась… Я досить короткозора, ти ж знаєш…

— Ну, Майя мені не дівчина, — одразу сказав я, поглянувши на Майю. Не хотів, щоб вона думала. що я отак апріорі це скажу. Має якось не так подібне відбуватися. 

 — Я його сусідка по квартирі, — сказала Майя, усміхнувшись Лізі. 

— Сусідка? — здивувалась вона. — Я не знала, що Антон живе з кимось. 

— Я раніше і не жив, — зауважив я. — Я ж казав, що у мене з батьком деякі… Нюанси. Загалом, це повʼязано з цим.

 — Ага, я пам’ятаю, — кивнула Ліза. — То ти тепер сам орендуєш квартиру? Зрозуміло…

 — Так, Антон молодець, — сказала Майя. — Він став дуже самостійним.

— О так, я бачила! Він був таким крутим, коли говорив з батьком… — вона закивала. — О, і раз ви не зустрічаєтесь… Антоне, може, ми могли б з тобою сходити кудись на днях?...