15. Майя

Все відбулося так швидко, що я не встигла навіть нічого усвідомити, а вже опинилася перед Антоном практично роздягнута. Мені хотілося крізь землю провалитися від сорому, а він витріщався на мене. Я швидко зіскочила з ліжка, схопила простирадло і замоталася в нього. 

— Зараз подзвоню майстру і хай він зробить мені на двері кімнати замок! — вигукнула я. — Бо мене вже це все страшенно дістало! 

Антон ніяк не зреагував, тоді я схопила з тумбочки чашку і кинула в нього. Чашка влучила йому прямо в ніс, і я охнула від страху. 

— Бляха! — Антон схопився за ніс і підскочив з місця, тримаючись за обличчя. Підняти ковдру з собою він в цю мить не додумався і я знову побачила його голим! Але нову хвилю гніву трохи попустило, коли я побачила, що з-під його рук просочується щось червоне. Невже це кров? 

Я підбігла до нього і зазирнула йому в обличчя: 

— Ти як? Вибач, я не хотіла! Блін, мені дуже шкода, що так сталося…

Погляд мимоволі ковзнув його тілом нижче. Я побачила таке, від чого мені відразу стало жарко. 

— Антоне, ти в порядку? — запитала знову, відводячи погляд і намагаючись не дивитися на його тіло нижче пояса. 

— Льоду принеси, — буркнув він невдоволено. 

Я кивнула, і, так само замотана в простирадло, побігла на кухню, дістала з холодильника кубики льоду в формочці, загорнула їх у поліетиленовий пакет і принесла Антону. 

— Тримай! Принести тобі одяг? 

Він вже сидів на ліжку, також замотаний в ковдру, на ковдрі були краплі крові. 

— Та я вже зараз до себе піду, — він схопив лід і приклав його до носа, який він задрав вгору. Виглядав при цьому ще й ображеним. — Хай тільки зупиниться. Щоб не лишати кривавий слід квартирою. 

 — Якби ти не говорив весь час про Дмитра Сергійовича, я б не психонула! — мій голос аж затремтів від розкаяння і водночас від образи.  — Не треба згадувати про нього, добре? А на двері я почеплю замок, і тоді твоє тіло буде знову повертатися до власного ліжка!

— Не хочу замок, — буркнув він. — Не люблю заборони. Хіба я якось тобі нашкодив? 

— Ні, — я похитала головою. — Не нашкодив. Але це мабуть… не дуже зручно?

Мимоволі глянула на нижню частину його тіла, та вона була схована під ковдрою…

— Ну, якщо битимеш, то буде не дуже. А так цілком нормально… — він зітхнув. — Але авжеж, ти бережеш це місце для Дмитра. Окей, роби що хочеш, — він встав з ліжка і пішов до виходу і, не давши мені нічого відповісти, вийшов з кімнати…

Я так і залишилась стояти, дивлячись на те місце, де він тільки що сидів. Раптом мені стало шкода Антона. Зараз, коли трохи ближче познайомилась із ним. я зрозуміла, що під маскою самовдоволеного мажора ховався самотній хлопець. 

З батьком у нього не залагодилося, він не міг займатися улюбленою справою. був змушений навчатися професії, яку не любив…І через це злився на увесь світ. А тут ще й я розбила йому носа! 

Я одягнула халат, вийшла в коридор і постукала в двері його кімнати. 

 — Можна увійти? — запитала тихо. 

— Заходь, — відповів він з-за дверей. 

Антон лежав на ліжку, наполовину прикритий ковдрою, і тримав на носі пакет з льодом. 

 — Дай я гляну, — сказала я, показуючи на його ніс. — Раптом він зламаний і треба в лікарню? 

— Та не зламаний він, думаю, — відповів він, зітхаючи. 

 — Я не буду ставити замок, — сказала я. — Зрештою, ми ж друзі, правда? Ти не робитимеш нічого поганого? 

— Я ж до цього не робив, — він поглянув на мене. — І далі не планую.

 — Ну тоді я не буду тебе більше бити, — сказала я і мені самій стало смішно. — Щось ми розмовляємо як двоє вихованців дитячого садочка. Це певно ця спека так впливає… Може, сходимо кудись в кафе, поїмо морозива? 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!