11. Майя.

Коли Антон підвіз мене до універу, і я вийшла з машини, то побачила своїх одногрупниць Яну і Катю, що стояли біля входу і тут же витріщилися на мене так, неначе вперше бачили. 

 — Бувай, — сказала я Антону. — Ти коли повернешся? 

— Сьогодні виступатиму в барі, а до того маємо репетирувати, потім встановлювати обладнання і таке інше, тож може і не заїду рано. Хоча поїсти б може і не завадило. Та пофіг. Не встигну певно. 

 — То я  буду чекати тебе вже на вечерю, — сказала я. 

iHjFGY23

— Добре, буду десь о десятій, може трохи пізніше. 

Я попрямувала до аудиторії, але дівчата підбігли до мене і не дали зайти досередини. Вони виглядали враженими. 

 — Майю, мені не сниться, тебе справді підвозив Антон Князь? — запитала Катя. 

 — Ну так, а що такого дивного? — я знизала плечима. — Просто нам було по дорозі.

Дівчата мовчки дивилися на мене, в їхніх очах читалася недовіра. Ну ясно, що може бути спільного у представника “золотої молоді” та такої “сірої мишки”. як я? 

— В сенсі “по дорозі”? — все ж запитала Яна. — Ви не можете жити поруч. Він точно живе десь в елітному районі в центрі або в Козині.

 — Ми живемо по сусідству, — я не стала уточнювати, що насправді це були сусідні кімнати однієї квартири. 

— Якось не дуже віриться… Може, він тебе обманює, бо запав на тебе? — припустила Катя. 

 — Ну, я бачила, з якої квартири він сьогодні вийшов, — я усміхнулась, бо дійсно бачила, тому що ми разом звідти виходили.  — Думаю, він з батьком посварився і зняв окреме житло… А щодо того, що Антон на мене запав, то це не так. Ми просто друзі. 

 — Наче я ніколи раніше не бачила вас разом, — протягнула Яна. — Якась дивна дружба…

 — Ну Антарктиди ти теж не бачила, але ж це не значить, щшо її не існує, — відпарирувала я і пройшовши повз дівчат, увійшла в аудиторію і сіла на своє місце. Побачила, як вони пройшли повз мене, не припиняючи шепотітися, певно, тепер підуть плітки про нас із Антоном, але мені, якщо чесно, було фіолетово. Головне, що все йшло по плану, і Антон, здається, взявся за розум, он навіть заробляти почав. Схоже, його батько буде задоволений…

***

Двері аудиторії відчинилися, і увійшов викладач — це був молодий аспірант, який лише нещодавно завершив магістратуру, його звали Дмитро Сергійович. 

Він подобався усім дівчатам нашого потоку, бо був симпатичними, високим і спортивної статури, а ще мав виразні сині очі, хоч у кіно знімайся. Але попри таку яскраву зовнішність Дмитро Сергійович був іще й талановитим науковцем, і це особливо приваблювало мене в ньому. Ми з ним могли б поговорити на різні теми, і коли я мала обирати, в кого писати курсову. то, звичайно ж, написала його ім’я у  список, та не думала, що він обере мене. І яким же було моє здивування, коли я побачила, що мене закріпили саме за Дмитром Сергійовичем. 

Він почав читати лекцію, а я уважно слухала, дивлячись на нього і з нетерпінням очікуючи моменту, коли продзвенить дзвінок, усі розійдуться. а я підійду до Дмитра Сергійовича і запитаю щось по темі курсової, треба придумати запитання, а то я себе знаю, я цілком могла б підійти і забути все, і тільки знічено мовчати…

Він був такий особливий, не схожий на інших чоловіків… І коли дзвінок все ж сповістив про закінчення пари, я наважилась підійти і зупинитися біля його столу. 

Дмитро Сергійович усміхнувся. 

— Добрий день, Майє. Радий, що ти обрала мене, не думав, що найталановитіша студентка захоче піти до аспіранта. 

 — Добрий день, — я відчула, що червонію. — Я теж не думала, що ви оберете мене, вас хотіли бачити своїм керівником багато студентів, тобто студенток…. І я б хотіла задати питання…

От тільки що я пам’ятала, що мала спитати, а тут, почувши, як він назвав мене “найталановитішою”, моє серце закалатало як шалене, а всі думки миттю вивітрились з голови… 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!