9. Майя

За сніданком я суворо глянула на Антона:

— Сподіваюся, ти не всі гроші витратив учора? На метро маєш? 

— Віддав дві тисячі з трьох, — відповів він. — Але я піду на підробіток. Можливо, в барі будемо грати, якщо вийде. А може поки що доведеться робити ще щось. В машині є ще бензин дні на три-чотири. А може і на всі пʼять-сім, якщо не сильно розʼїжджати. 

— Ну, це гарна ідея щодо підробітку, але він не має шкодити твоєму навчанню… Твій батько доручив мені стежити. щоб ти не забивав на навчання…

— А якщо мене не цікавить те навчання? — Антон насупився. 

 — То. може, тобі перевестися на ту спеціальність, яка тебе зацікавить? — я підсунула до нього чашку з кавою.  — Музика. наприклад?

— Батько не дозволить. Я вчусь на платному, він не буде платити за щось інше, окрім фінансів чи юридичного. 

 — Так, сумно… Але якщо батько вклав у твоє навчання гроші,  то це вже фінансовий проект. Ти маєш цей проект довести до пуття, а там. коли закінчиш навчання. то зможеш займатися чим захочеш. Твій батько отримає результат — диплом. А вже працювати за фахом чи ні і як заробляти на життя — вирішуватимеш тільки ти…

Я зібрала посуд і поклала в посудомийку. 

 — Підвезеш мене до універу. раз ти їдеш на машині? — запитала у свого сусіда. 

— Так, підвезу, — він кивнув. — А ти сама невже серйозно ставишся до вишу? Все ж, багато людей все одно потім не працюють за спеціальністю, — Антон знизав плечима.

 — Я хочу стати мікробіологом, — серйозно відповіла я. — Буду потім вчитися далі. хотілося б за кордоном, але якщо не буде грлошей, то у нас в Україні вступлю на аспірантуру…

— То ти заради цього працюєш на мого батька? — запитав Антон. — Щоб вступити за кордон?

 — Сперпшу я маю вилікувати свого тата, йому потрібна операція на очах. А вже потім, може, буду збирати гроші на навчання за кордоном… І паралельно намагатимуся отримати якийсь грант чи програму, за якою я зможу поїхати вчитися за кордон. 

— Ти така серйозна… А коли розважатись? Вся молодість так пройде, а ти певно навіть ще з хлопцем жодного разу не була, — раптом сказав Антон. 

Я відчула. що червонію. Бо в мене і справді не було хлопця, але я якось ніколи не замислювалася над цим, не вважала проблемою. 

 — Не маю потреби розважатись, — буркнула я. — От здобуду гарну роботу, буду багато заробляти, тоді зможу дозволити собі все, що захочу…

— А що ти хочеш? — запитав він. 

 — Хочу знайти ліки від раку. Моя мама померла від цієї хвороби. — тихо сказала я. 

— Ого, — він виглядав здивованим. — Мені шкода… Ну а “ого” це до твоєї цілі. Про ліки. Це звучить круто, хоч і складно. 

 — Так, я ще гадки не маю, як це зробити. але обов’язково придумаю. — я усміхнулась. — Я наполеглива. як чогось захочу — обов’язково доб’юся!

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!