2. Антон

Ми якраз сиділи в барі, була майже пʼята ранку і треба було розраховуватись. Дівчата були “готові” їхати далі. Хоча, ніякого задоволення від такого от продовження, певно, не буде. Та і взагалі, завтра у мене ввечері мала бути репетиція. Треба було виспатись. 

— Тоха, ми ж поїдемо на продовження у тебе на хаті? — запитав Тео.

— Всім завтра на пари, треба їхати додому, завтра понеділок, — я зітхнув.

Дівки одразу надули свої і без того надуті силіконом губки. 

— Нащо взагалі ходити на ті пари, якщо можна за сесію заплатити і жити спокійно? — сказала одна з них, здається, її звали Мілана. 

— І правда, давайте поїдемо на квартиру, — сказала друга, Сніжана. — У тебе ж є багато вина… — вона провела долонею по моїх рельєфних мʼязах своїми наманікюреними пальцями. 

— Ну… Добре, але потім всі по домівках. Я маю поспати ще, — буркнув я і покликав офіціанта, щоб той дав рахунок.

Коли мені принесли термінал, я, як зазвичай, приклав до нього мобільний, але щось не спрацювало.

— Та блін, що таке, — я знову натис на “еплпей”. 

— Здається, вашу картку заблоковано, — сказав офіціант. 

— В сенсі “заблоковано”? — я вирячився на нього. 

 — Не знаю, можливо, якась помилка в банку, телефонуйте на службу підтримки. А зараз ви можете розплатитися готівкою. Або іншою картою…

Я насупився і дістав готівку. Було достатньо, але впритик. Коли я розрахувався і офіціант пішов, я зайшов в онлайн-банкінг. 

І вже там побачив, що мої рахунки, всі три, були заблоковані. Мої очі полізли на лоба. Я не міг здійснити жодної операції!

Невже це якісь шахраї вирішили мене пограбувати? 

— Тохо, що там? — запитав Тео.

— Здається, мою картку хтось зламав, чи щось таке… Ну пофіг, завтра піду в банк. Ходімо до мене… 

***

Зранку я прокинувся через дзвінок телефону. Він все дзвонив і дзвонив. А голова дуже боліла.

Я розплющив очі і знайшов мобільний. Побачив, що дзвонить батько. Зітхнув і взяв слухавку. Так би не брав, але батько рідко дзвонив мені зранку, раптом щось трапилось.. Та і мені самому треба було сказати йому про ті проблеми з банком. 

— Алло? — відповів я, голос був захриплий через купу алкоголю і цигарок. Бляха, все ж з останнім треба завʼязувати, а то і з беквокалу піду і залишусь тільки на гітарі. 

 — Антоне, ти маєш з’їхати з цієї квартири, в ній  буде ремонт, — сказав батько. — Тимчасово поживеш у іншій, я пришлю тобі з водієм ключі. 

— Іншому місці? Якому? — я насупився. — Та і ремонт же тільки-тільки був. У мене щось з картками, не працюють. Може, хтось намагався зламати? У мене тут ще гості зараз… Ну, в квартирі. 

 — Це моя квартира, можу робити ремонт так часто, як захочу, — відповів батько категоричним тоном. — А картки я звелів заблокувати, тепер у тебе буде щомісячний ліміт на необхідні витрати, а на гульки можеш спробувати заробляти сам. 

—  Це таке типу покарання? — я насупився ще більше. — За що? Мене ж не вигнали з універу… І де я буду жити? Ти серйозно все це? 

— Будеш жити в квартирі з сусідом, нічого страшного, так багато студентів живуть, — вже м’якше сказав батько. — Думаю, тобі це буде корисно. Якщо візьмешся за розум, то картки розблокую, але поки що про це мова не йде. Тільки після того, як ти нормально складеш сесію. 

Я хотів ще щось сказати, але батько відбив виклик. Тут же мені прийшло повідомлення з адресою. Це був зовсім не престижний район, батько відправив мене фіг зна куди! Дякую, що хоч не на лівий берег! Але бляха, борщагівка? Серйозно?

Ще і про якогось сусіда сказав… Що він замислив?...

Не збираюсь я переїжджати. Теж мені придумав… 

Я подумав, що він пересердиться і передумає і ліг спати далі…

От тільки вже за годину нас всіх розбудив шум. Я розплющив очі і побачив, що якісь люди ходять квартирою і збирають мої речі в пластикові пакети.

— Гей, Антоне, що відбувається?... — запитала Сніжана, яка лежала поруч зі мною на ліжку. Але вона була вдягнена, бо вчора ми таки перепили… 

***

Ми таки розʼїхались, а мене спровадили з моєї ж хати, не давши навіть толком зібратись! Батько сказав, щоб у нього я не показувався, що він мені навіть не відкриє двері! Матері дзвонити я не став, хоча була така спокуса, але батько натякнув, що їй він теж не дасть мене балувати далі. 

Я психонув і подумав: ну окей! Візьму і запощу себе в тій хрущовці! І хай батькові буде соромно, що його спадкоємець змушений жити в такому! Друзі його присоромлять і йому доведеться повернути мені принаймні квартиру!

Я швидко приїхав на Борщагівку. Машину батько в мене не міг забрати отак от просто. Вона все ще була при мені.

Коли зайшов до підʼїзду — зморщився. Тут смерділо старістю. Капець!

Прийшов до потрібних обшарпаних старих дверей, вони були на другому поверсі. Квартира під номером сім. “Щаслива”, бляха! 

Подзвонив у двері, а потім став чекати. Мені відчинили майже одразу, а коли відчинили, мої брови полізли на лоба, коли я побачив свого “сусіда”, а точніше, сусідку… Ще точніше, брови полізли на лоба через те, що було на ній одягнено…

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =) 

Якщо зареєструєтесь, будете завжди мати цю книгу під рукою, щоб читати щовечора) 

Також чекаю на коментарі!