1. Майя

Коли я принесла тату на роботу обід,  побачила, що він якийсь сумний. 

— Що сталося? — запитала я його. — На роботі якісь проблеми? 

— Володимир Валерійович відправляє мене на пенсію, — він зітхнув. — я ледь машину не угробив. Очі стали гірше бачити на периферії. Старість не радість, але я все ж сподівався, що попрацюю хоч поки ти не завершиш університет… Я і до лікаря сказав, так він мені прописав якусь складну лазерну корекцію. Ясно, що я не буду її робити. Це надто дорого.

 — Може, взяти кредит? — замислилась я. — А потім потроху віддамо. Я теж влаштуюся на роботу, офіціанткою чи кур’єром, і разом його погасимо. 

— Ні, ти що, я вже старію, який кредит? Я зараз втратив роботу. А тобі треба вчитися, ти ж найкраща студентка. Якщо підеш працювати, то не буде часу на навчання, це виключено! — сказав він твердо. 

 — Може, я піду до твого шефа, розкажу про всю ситуацію, що моя мама померла, ще коли я була малою, ти сам виростив мене, і Володимир Валерійович оплатить тобі операцію? А потім може вирахувати ту суму з зарплати. Ти ж скільки років на нього працюєш, він не може тебе просто узяти і вигнати! 

— Я не хочу шефу нав’язуватись, — сказав батько вперто. — Це неправильно. Він і так платив мені хороші гроші. І був хорошим начальником. І я не зможу працювати певний час… Я його підведу. Він не те щоб виганяє, я сьогодні ледь не врізався задом в стовбчик. Це безпека. Я розумію його рішення. 

— Тоді я кину універ і піду працювати, мене запрошували на одну фірму, де я проходила практику. Правда, запрошували вже після випуску, але, може, переведусь на заочне, і вони мене зараз візьмуть? 

— Майє, ну що ти таке видумуєш! Я не дам тобі кинути університет! 

— Я почув щось про кидання університету, — раптом ми почули голос Володимира Валерійовича зі сторони дверей. — Майє, твій батько так хвалив тебе, ти ж не те що мій дурень, що вічно прогулює… Вже не знаю що робити з ним, він виявляється не прийшов на сесію! Взяв і не прийшов! Просто прогуляв абсолютно все! Як мені в очі друзям, які там працюють дивитися?... Вже не знаю, яку управу на нього знайти… Нічого не допомагає. А що у вас трапилось?

Володимир Валерійович був високим широкоплечим чоловіком з чорним волоссям, яке де-не-де торкнула сивина, і яскравими блакитними очима.  Він виглядав дуже солідно і нагадував мені якогось кіноактора. Поруч із ним я завжди почувалася якоюсь маленькою і незначною. 

— Майя просто хоче заробляти гроші… Ну, щоб були мені на операцію на очі, ви ж бачили, що я вже недобачаю, — батько зітхнув. 

— Ви ніколи не казали, Тарасе Івановичу Ні, ну це не діло, вам треба було звернутись до мене, я можу вам допомогти. 

— Ні, я не зможу прийняти ваші гроші… Не факт, що зможу все віддати, я не можу, — він захитав головою. — Не можу брати те, що не відпрацював, такий мій принцип. 

— Тоді можна спробувати інший варіант, — раптом сказав Володлимир Валерійович. — Хай Майя не кидає навчання, а у вільний від занять час  візьме шефство над моїм сином.

— Це як? — батько насупився. — Щось я не розумію… 

— Він не хоче вчитися, весь час прогулює, відверто говорить, що юриспруденція йому аж десь… А що коли поселити їх з Маєю на одній квартирі, ну, як у сусідів, і вона власним прикладом переконає його, що  важливе навчання, а не гульки. І я б давав Майї гроші на їхнє прожиття, щоб син не витрачав їх на різні дурниці. Ну і плюс платив би гідну зарплату за таке “кураторство”. Як тобі ідея, Майє? 

— Ні, я проти! — батько не дав мені відповісти. — Вибачте,  Володимире Валерійовичу, я вас дуже поважаю, але моя донька не буде жити з вашим сином, це виключено, ми знайдемо інший спосіб, вибачте!

 — Ну, я б могла спробувати, — трохи невпевнено сказала я. — Але не знаю, чи вийде його переконати? Та буду старатися! 

— Ні і крапка. Майє, йди додому, — він кивнув на двері. — Моє рішення остаточне!

 — Добре, — я зітхнула і попрямувала до дверей. Але раптом на думку спала рятівна ідея. Що як мені самій домовитися з Володимиром Валерійовичем, не кажучи про це тату? А тату скажу, що в подруги на квартирі звільнилась кімната і вона попросила мене пожити з нею, разом до іспитів готуватись… Та зарплата, яку пообіцяв мені татів шеф, якраз піде на лікування тата. А з мажорчиком я якось спільну мову знайду…

***

Я сиділа і чекала на лавці біля офісу, коли побачила, що Володимир Валерійович прямує до дверей. Швидко побігла туди і, трохи задихавшись. вимовила: 

 — Я згодна взяти шефство над вашим сином! Але мій тато не має про це знати! 

***
Привіт, буду дуже вдячна за сердечко книзі і додавання в бібліотеку! Ваша підтримка на старті дуже важлива для книжечки, щоб її побачили інші читачі! А я цю книжечку дуже люблю і хочу, щоб її побачило більше читачів! Оновлення будуть щовечора о 18.00 . Дякую за сердечко, коментар і бібліотеку!