Розділ 9

— Давай-но допоможу.

За спиною Ради з’явилася Сабріна.

Ванна кімната була трохи замала для двох. Проте в кімнаті Ради, яка виконувала ще й роль вітальні, для великого дзеркала місця не знайшлося. Можна ще розміститися в передпокої, але Рада не хотіла шуміти о такій ранній годині. Адже у дівчаток канікули. Щоправда, одну з них назвати дівчинкою можна лише умовно. Вона вже доросла й дуже приваблива. І подобається Вусові.

Брі він теж сподобався. Але Раду подібні симпатії вже давненько не дивували. Вона звикла. Коло Мира завжди крутилися спочатку дівчата, а потім жінки.

Вчора ввечері по сходовій клітці, де розміщена квартира Вуса, туди-сюди гуляла жінка. Вродлива. Вбрана дорого і зі смаком. До Буймира прийшла?

Рада не захотіла це виясняти. Навіщо їй той головний біль? Вона заскочила до своєї квартири й заледве не зламала ключ, замикаючи двері.

Навіть якщо жінка прийшла до Мира, то Раді до цього байдуже. Такий, як він, не може не привертати увагу. Ось і Сабріна зацікавилась.

Але вчора дівчина справді допомогла Раді виглядати симпатичнішою. Вус дивився на свою фіктивну наречену з задоволенням, наче вона справді була дуже принадною жінкою. Що ж, це означало лише те, що зі своїм завданням Рада впоралася.

Проте вона настільки втомилась — і не тільки фізично, але й морально теж, що практично падала з ніг. Тому й знехтувала основним правилом догляду за шкірою — не змила макіяж. До волосся черга теж не дійшла. Тож приводити себе до ладу Раді довелося сьогодні. І голову також мити вранці. Якби не Оскар і роль нареченої, то вона б просто висушила волосся, зібрала його у хвіст або вузол. І на макіяж час би не витрачала.

Отже, поспати трохи довше Раді не судилося. Відповідальність змусила її підвестися з ліжка на годину раніше. Поки на кухонній плиті кипіло аж у трьох каструлях,  Рада намагалася дати раду своїй зовнішності.

Поміркувавши рівно п’ять секунд, вона передала стайлер Сабріні.

— Обережно, не обпечись, — промовила за звичкою.

— Я вже давно не маленька, — висловилась у відповідь Брі й цим дуже нагадала Раді доньку. Все ж помітно, що Сабріні лише дев’ятнадцять. Ще зовсім юна. — Як давно Максим і Мир приятелюють?

Юна, не юна, а чоловіками цікавиться. Кожен з друзів був старший за неї на шістнадцять років. Але з Вусом Сабріна розмовляла на рівних. Так не кожен вміє.

Але чому не відповісти на просте запитання? Це ж не якийсь страшний секрет.

— Мільйон років.

— Це ж як?

— Дуже просто. Відколи народились, відтоді й товаришують. Якось так вийшло, що наші матусі народжували цих двох бешкетників майже одночасно. Познайомилися в пологовому, а вже пізніше дізналися, що мешкають в одному будинку, та ще й в одному під’їзді. Сусіди не завжди знають, що вони сусіди. Відтоді Мир та Максим нерозлийвода.

— Завжди-завжди разом? — Сабріна вправно орудувала стайлером і уважно слухала. Рада бачила це по її зосередженому обличчі. Невже дівчину навсправжки зацікавив Вус?

— До завершення університету — так точно. Відколи почали працювати лікарями, то стали бачитися рідше, а до того — спільне навчання, баскетбольна команда, вечірки, дівчата…

— Дівчата? — Сині очі знайшли у дзеркалі зелені. — І багато їх було?

Рада знизала плечима.

— Я не рахувала. Чимало. А на вашому курсі хіба немає хлопців, за якими б упадали всі дівчата?

Сабріна майстерно накрутила пасмо на стайлер.

— Мабуть, є. Але вони ще всі такі… «зелені». Зовсім діти. Мені подобаються трохи старші чоловіки.

«Помітно» ледь не злетіло з язика, та Рада стрималася. Це не її справа, які чоловіки до вподоби Брі. Вона їй не донька, і навіть не справжня родичка.

— Ти як перший курс закінчила? Без «хвостів»? — поцікавилась, щоб змінити тему розмови на іншу.

— Звісно. Перший курс пролетів дуже швидко.

— Швидко? — здивувалась Рада. — Мені було важкувато на першому. Доводилося багато зубрити. Анатомія, латинь, ще купа всього… А я до такого не звикла. В школі було достатньо вчителя послухати та книжку хоча б раз переглянути.

— Все так. Але в мене дуже добра пам’ять. Два рази прочитала — ну, три, і готово. Я тому й іноземні легко вчу.

— Скільки знаєш?

— Крім нашої — англійську та французьку. З вересня ще на курси італійської подамся. Або ж репетитора винайму.

— Ти спочатку на другому курсі повчися. Раптом буде важко, — зауважила Рада. Хоча, з таким навантаженням — університет плюс заняття з іноземної — часу на чоловіків у Брі точно не залишиться, що не може не тішити. Якщо вже дівчина мешкає в її квартирі, то Раді все одно доведеться за неї відповідати.

— Не буде, — відмахнулася Сабріна. — В цьому я дуже схожа на свою маму. Вона в мене усюди була відмінницею. А батько навпаки — заледве школу закінчив. Це не завадило йому стати крутим бізнесменом. Але один до одного вони прилаштуватися не зуміли. Тож не всі протилежності вживаються. Пристрасть їх пов’язала, а от решта… Не склалося у них. — Брі вперше розповідала про батьків, і Рада її не перебивала. Але, здається, на цьому дівчина вирішила зупинитися, бо далі знову повернулася до запитань про Вуса. — Це правда, що Мир — багатій?