Розділ 7

Увесь день пішов шкереберть. І все через боса. Однак вперше це слово не викликало в ній роздратування.

Якщо розсудити, то бос — не таке вже й нездале чи кумедне прізвисько. Раніше Рада й сама подумки підсміювалася над подібним звертанням. Але ж не Вус його вигадав, а сам Оскар Гайм. Колектив лише підтримав ініціативу власника Центра. На те він і дружній колектив — за невеликим виключенням типу «медузи».

Бос босом, та все ж Вус добряче підвів її під монастир. Лише потриматися за ручки не вийшло. Спочатку поцілунок… Тобто два поцілунки. Тепер похід до ресторану. А скільки невідомого і, можливо, неприпустимого попереду? Тиждень, виявляється, буває й довгим. Мабуть, цей буде найдовшим за останній час.

Звісно ж, вона сама в усьому винна. Не треба було вплутуватися в дурнувату авантюру. Щоправда, після розмови Жанни з босом стало зрозуміло, що Вус реально не впорався б без нареченої чи дружини, фіктивної, або ж справжньої.

Справжньої Вус не здобув. Однак відсьогодні Рада погоджувалась з його міркуваннями, що кращої кандидатури на фіктивну наречену, ніж вона, босові не знайти. Рада Леміш ніколи його не зрадить — і не тому, що очікує на путівки. Хоча й забути про них Вусові не дасть.

А як інакше? Ані конче потрібно відпочити та оздоровитися перед школою — минулого навчального року вона багато хворіла, а Радиної зарплатні на все не вистачає. Вимагати ж з Сабріни внесок з мізерної стипендії не хоче. По-перше, вони майже родичі. А по-друге, Брі, як кличе її Максим, а тепер і Вус, насправді допомагає їй донькою. Та і які там кошти? Смішно сказати, і ще смішніше про них нагадувати.

Рада знову повернулася думками до поцілунку. Вже не вперше за сьогодні, і точно згадає ще не раз. Тепер, коли вона здобула досвід, їй довелося зізнатися собі, що Вус у цьому ділі дуже вправний. Цілується він ще краще ніж її колишній. На жаль, чи на щастя, Рада могла порівняти майстерність лише цих двох чоловіків. Більше нікому вона не дозволила торкатися себе таким чином. Вус безумовно переміг у змаганні, про яке навіть не здогадувався.

Так, Раді сподобалося з ним цілуватися. Тільки босу вона в цьому нізащо не зізнається. На світі існує надто багато жінок, які з радістю та величезною охотою повідомлять Вусові про його здібності у… такому ділі.

Рада трусонула головою. Хоча вона й згодилася зіграти роль його нареченої, але особисте життя боса її зовсім не цікавило.

«Ані крапельки. Ні єдиної дрібної краплиночки».

Мабуть, вона промовила це вголос, бо огрядна жіночка, біля якої Рада стояла, тримаючись за поруччя, поглянула на неї з німим запитанням на обличчі. Рада посміхнулась і похитала головою, таким чином пояснюючи, що зверталась не до неї. Проте думки про Вуса нікуди не зникли.

Саме так — нехай Вус живе як хоче і з ким хоче. Це Раду не обходить. Загалом, усі чоловіки її більше не цікавлять. Одній жити спокійніше. Вона лише виконає свою обіцянку, і на цьому все. Головне, щоб Вус про путівки не забув.

Рада спам’яталася й вистрибнула з тролейбуса в останню мить. Вона так задумалася, що заледве не проґавила потрібну зупинку. Ще не вистачало повертатися додому два кілометри розплавленим асфальтом. У неї й так залишилося обмаль часу.

Що ж надягнути на зовсім непотрібну їй зустріч?

«Але вона потрібна Вусові».

Що з того? Вона йому не нянька, і не родичка, й навіть не справжня наречена. Лише фіктивна.

«Ти пообіцяла. До того ж він — твій друг з дитинства».

Не її друг, а Максимів. Хоча Вус так часто бував у їхній квартирі, що цілком міг зійти не лише за спільного друга, але й за родича.

Хоч би що там було, до ресторану йти їй доведеться.

На вулиці все ще нестерпно пекло. Поспішаючи до свого будинку, Рада вкотре подумки перебрала увесь свій гардероб. Почала ще на роботі, але там постійно відволікалась. Власник закладу та її бос і фіктивний наречений в одній особі цілком можуть зачекати, а пацієнти — ні.

За вихідні ж зібралося чимало охочих відвідати невропатолога. Попри високу температуру повітря, та й через неї також, на під її кабінетом з’явилося багато з тих, хто мав давні проблеми з судинами головного мозку. Одне тішило — прийшли вони не з самісінького ранку і не застали свого лікаря за поцілунками з босом. Що було б, якби застали, думати не хотілося.

І все ж, чим потішити босові очі в ресторані? Що це вона? Оскарові очі, звісно ж. Не заради ж Вуса вона одягатиме своє святкове вбрання.

Рада майже проскочила попри лаву біля під’їзду, коли з нею привіталися. Це озвалася Наталя — подружка й однокласниця Ані. Якщо донька виглядала ще дуже тендітною зі своїми гострими колінами та різкими рухами, то Наталя у свої дев’ять вже могла похвалитися ловкенькою фігуркою. От і зараз її гарненькі загорілі ніжки обтягували джинсові шортики, а темне волосся було підстрижене під сучасне, з гострими кутами, каре. Ще трішки, і ця маленька красуня перетвориться на чарівну дівчину. Як же швидко летить час!

Навіть зараз Наталя сиділа не одна. Поруч з лавою височів симпатичний незнайомий хлопчина у подертих джинсах та довгій, майже до колін, футболці. А от його погляд з-під рудуватого чуба одразу нагадав Раді про іншого підлітка.

Усе побачене вона проаналізувала поспіхом, і поцікавилась тим, що її насправді хвилювало: