Розділ 6

Навіщо він це зробив? Адже особливої потреби не було. Ніби знову нечистий поплутав. Добряче так голову закрутив. Волі позбавив. Мусив Вус вчинити саме так, і крапка.

Буймир і сам не зрозумів, як так вийшло, що він знову приклався до вуст Ради. Наче магнітом притягнуло. Міцним клеєм приклеїло. У цю мить ніяка сила Вуса б не стримала. Захоплений, він навіть призабув, що небезпека викриття ще доволі висока. Жанна чатує на здобич у вигляді його помилок так ретельно, наче в її житті немає нічого важливішого.

Але ж як приємно цілувати цю малу! Незрівнянна насолода!

Хоча вона й напружилась в першу мить, наче збиралась опиратися. На щастя, від несподіванки ляпаса не дала. Щось бурмотіла, можливо, навіть лаялась, і точно пручалася б — якби Жана не стояла поруч. Та це були дрібниці в порівнянні з тим, як ритмічно вібрувало, відгукувалося її тіло у відповідь на його загарбницькі, несанкціоновані дії.

Оце реакція! Приголомшлива просто. У Вуса в таких справах накопичилося достатньо досвіду, щоб поставити адекватний діагноз — Раді теж сподобалося з ним цілуватися.

Щоправда, вона вже давненько розлучена. Скільки ж? Здається, більше як рік. Тож чоловічої уваги їй точно не вистачає. Жінки у тридцять лише розквітають і водночас вже точно знають, чого бажають. А якщо і дурять себе з якоїсь причини, то власну природу не обшахруєш. Вона вимагатиме свого, доки нарешті не доб’ється.

Позаду Вуса грюкнули двері. Це Жанна не витримала зрежисованої ним театральної постановки, та мовчки пішла. Шкода, що він не бачив її пику в цей несподіваний для усіх, саме так — для нього теж, момент. Хоча, ні — не шкода.

Вус давненько не отримував такого задоволення від поцілунків. В голові промайнула згадка про майже дводенний марафон зі Світланою, але Буймир відкинув і його. З Говерою вони майже ніколи не цілувалися, а якщо й робили це, то поспіхом, наче буденну та нецікаву справу. Світлана не полюбляла витрачати час на такі несуттєві дрібниці.

Думка про коханку випала з його мозку в ту мить, коли він розвернув Раду та притиснув її до дверей, за якими щезла Жанна. Тепер цілуватися стало ще цікавіше, бо не потрібно було притримувати жіночу голову у потрібному положенні. Здавалося, що Рада теж забулася, або ж змирилася з ситуацією, бо у якусь мить зітхнула й відверто відповіла на поцілунок.

Які ж солодкі в неї губи! Відірватися неможливо.

А про те, навіщо вони усе це продовжують у той час, коли Жанна вже декілька хвилин як залишила їх наодинці, міркувати не хотілося. Він подумає про це іншим разом — а може й ніколи.

Смакуючи чуттєві губи, Вус стиснув тендітні плечі й попестив великими пальцями ключиці. Але м’яких півкуль, що впиралися в його груди, торкнутися не наважився. Лише провів по жіночих руках вниз і врешті-решт поклав долоні на тонку талію.

Ідеальний розмір. Одразу ж закортіло опустити руки нижче, щоб перевірити ще одну величину. Захотілося нестерпно. До поколювання у кінчиках пальців.

Чи він здурів? Це ж крихітка Рада — сестра його найкращого друга! Якби Максим їх зараз побачив… Хай живе Антарктида!

Вус розумів, що от-от втратить голову та бодай якийсь контроль, та все ж обхопив долонями миле личко й поглибив поцілунок — і миттєво зойкнув від болю.

На щастя, Рада застосувала не свій коронний прийом — удар по колінній чашечці. Цього разу вона лише наступила йому на ногу. З усієї сили. Принаймні, планувала саме так. Добре, що в ній не сто кілограмів, і Рада поміняла взуття. Підошва ж її робочих капців була гумовою. Проте сьогодні Вус теж вбрав м’яке взуття — літні мокасини з якісної шкіри. Ходити в них зручно, а захист з таких капців — такий собі. Наче тонка рукавичка. Хоч би що там було, синець залишиться точно.

Що ж, можливо, він це заслужив. До того ж Буймир Вус — не якийсь пестій, а колишній спортсмен. У баскетболі треба вміти не тільки влучно закидати м’яча, але й добре працювати тулубом, коли тебе намагаються вибити з майданчика, або ж ти робиш таке саме. І тут без синців не обійтися.

Але зараз стискати зуби та мовчати потреби не було.

— За що?! — обурився, але не надто голосно, щоб не почули за дверима.

— Це ти мене запитуєш? Безсоромний!

Рада розчервонілася й зараз виглядала зовсім юною. Її ніжні губи трішки припухли, а очі виблискували, наче зелений вогонь. Можливо, вона…

— Ти не відьма ж, ні? — Рада примружилась і стиснула губи. — Така собі крихітна відьмочка з зеленими очиськами. Вони в тебе завжди були зеленими? У дитинстві я чомусь не помічав, якого вони кольору. — На останньому реченні «зелень» помітно потемніла. Невже він її образив? Але ж не хотів. Що ж їй не сподобалося?

— Ти чого? Я не мав на увазі щось погане. І взагалі… Відьмочка — це ж… по-дружньому.

Рада голосно фиркнула та одразу ж відвела очі. Таки образилася. Навіть дивитися в його бік не хоче. У схожих випадках крихітка завжди реагувала саме таким чином.

— Усі жінки — трохи відьми. А, може, й не трохи. Забув? — промовила Рада підкреслено байдужим тоном. А потім відштовхнула Вуса, впершись руками в його груди. Шкода, що торкалася недовго. — І взагалі… Якого дідька ти влаштував цей… концерт? Заявки такого роду ніби не надходили.