Розділ 3

Ні-ні, відповідь їй не потрібна. Ще цього бракувало! Рада не хотіла нічого про таке чути, тому й не дала можливості Вусу відповісти. Як відомо — найкращий захист це напад. Ось цим вона й скористалася.

— Кажи, навіщо прийшов, бо я часу на теревені не маю. У мене купа нагальних домашніх справ, — промовила сердито, майже не дивлячись на сусіда-боса. Вирядився, ніби на справжні заручини.

Вона, звісно ж, трохи перебільшує. Вус завше має гарний вигляд. Але казати йому про це Рада не зобов’язана. От знайде він кандидатуру для останньої примхи, і нехай та його вихваляє. А загалом — не дивно, що Максимів друг досі не одружений. Все обирає, й обирає… Скорше перебирає. От і зараз шукає наречену, хоча й фіктивну.

Рада трохи натиснула на двері, щоб бос нарешті зрозумів, що тут йому не раді, але той навіть не ворухнувся, спостерігаючи за нею з помітною цікавістю. Рада майже не сумнівалася, що точнісінько таким самим поглядом він дивиться на усіх жінок, що вже доросли до вісімнадцяти, але ще не постаріли до тридцятки. С подібними він зазвичай і зустрічався.

— І навіть зайти не даси? З цієї квартири мене ще не виганяли.

Невже згадав про дружні стосунки з її братом? Чому ж не заходив відтоді, як Максим подався до Антарктиди? Та й взагалі за два останні роки Рада нечасто його тут бачила. Лише мигцем у дверях, бо бос вічно кудись поспішав.

— Я тут прибираю… Але якщо хочеш допомогти, то я знайду тобі роботу. Якраз збиралася викликати сантехніка. — Вус поглянув на свої світлі штани, потім на ідеально випрасувану сорочку. Його звична самовпевненість трохи згасла. — Але бачу, що ти не в формі, тож не затримуватиму.

— Радо, нам треба побалакати.

Оце ні! Вона зовсім не хоче балакати. Принаймні не про те, на що її підбиває Вус.

— Вітрянки не боїшся? — запитала, бо аргументи катастрофічно закінчувалися.

— Ні, — Вус хитнув головою. — Я перехворів на віспу у дитинстві. Не пам’ятаєш? Тоді в нашому будинку хворіли всі на купу. Ми з Максимом ще бігали за тобою з флакончиком з зеленкою. А потім випадково трохи вихлюпнули тобі на сукню.

Рада пам’ятала, хоча їй було усього п’ять, а цим двом бахурам — по десять.

— Це називалося «трохи»? Ціла банка пішла. Навіть підлогу залило. Мама потім пляму спиртом відтирала. За першим разом все не відійшло. А мою улюблену сукню ви зіпсували назавжди. Ти зіпсував, бо саме ти й вихлюпнув ту зеленку.

— Яка феноменальна пам’ять! Прямо завидки беруть, — промовив так, що Рада не зрозуміла — Вус зловтішається, чи насправді заздрить. — То зайти можна?

— Навіщо? Вітрянки в Ані немає. Алергія минула, — не зрушила з місця Рада. Вона поводилася геть нечемно. Але з іншого боку — боса сюди ніхто не запрошував. Він сам прийшов. До того ж Рада підозрювала, про що йтиметься, а відмовляти Вусові ще раз не хотіла. — Спасибі, що провідав.

— Дядьку Вусе, у мене залишилася цятка! — пролунало з кімнати, і донька з’явилася на порозі у нових шортах та футболці. Значить, таки зібралася на прогулянку. Тільки Рада не зрозуміла — Аня сусіда так запрошує, чи хоче позбутися? Вона сказала «Дядько Вусе»? Здається, у її дитини теж пам’ять нівроку. Адже бачила його Аня тільки декілька разів.

— Треба казати «дядько Буймир», — виправила доньку Рада. Все ж так буде правильніше. Вус — не тільки прізвище, але й прізвисько. Не пасує дитині звертатися до дорослого таким чином. А їй, Раді, варто краще слідкувати за словами.

— Зеленкою замастила? — одразу ж поцікавився Вус, підморгнувши маленькій співбесідниці.

— Там лише комариний укус, — заперечила Рада і знову зробила крок вперед, щоб Вус таки второпав, що йому краще піти. Але той в черговий раз удав, що не помітив її недвозначного маневру. От же упертюх! — Ти не підеш, поки не висловишся. Я вірно зрозуміла?

— Здогадлива, — всміхнувся чоловік, примруживши очі.

От котяра! Ні, вдруге на гачок до подібних звабників Рада не потрапить. З неї цілком достатньо й колишнього чоловіка.

— Тоді кажи, і швидко. Мені ще борщ варити.

— Це ти так запрошуєш? — ще ширше всміхнувся Вус.

— Навіть не сподівайся. Мені й без тебе є кого годувати. То я слухаю.

— Яка ж ти жорстока. Але сподіваюся я на інше — що ти добре поміркувала, передумала і… погодишся стати моєю фіктивною нареченою. Це ж ненадовго. Максимум на тиждень. Прилетить власник закладу, ми перед ним покрасуємося, за ручки потримаємося, він повернеться додому задоволений, і все.

— А я?

— Ти про що?

— Про те, що ти — егоїст, Вусе. Що по-твоєму після цього спектаклю казатимуть про мене наші з тобою співробітники? Що ти мене кинув, чи може купив?

Вус несподівано замислився, а це було небезпечно. Бо серйозним він подобався Раді ще більше, ніж веселим та безтурботним.

— Це питання можна розв’язати інакше, — несподівано долинуло ззаду. — Цю роль можу зіграти я.

Рада повільно обернулась до Сабріни, що стояла у дверях Максимової кімнати — боса і в легенькій піжамі, що складалася з шортів та відвертого топу. За інших обставин Рада, мабуть, примусила б дівчину повернутися до кімнати, бо зустрічати незнайомого чоловіка в такому вигляді якось… непристойно, чи що. Мабуть, бо вона їй все ж не мати.