Розділ 2

Що за день?!

Вус ніколи б не подумав, що жінка може відреагувати на його пропозицію ось так, тому й кинувся на допомогу не одразу.

Чого він очікував? Від інших жінок — захоплення, радості, обіймів, щасливого «Нарешті!», а від Ради… Можливо, здивування, численних запитань, обурення, нарешті кинутого маленькою рукою капця у його бік, але щоб таке…

Рада кашляла так сильно, ніби вдавилася. Слиною? Пропозицією? Що ж вона хотіла сказати? «Так»? «Ні»? «Шуруй лісом»?

Ще декілька секунд він спостерігав, як вона хапається то за горло, то за груди, і несподівано та, мабуть, вперше звернув увагу на принади сестри свого приятеля. Ніколи раніше Вус не дивився на неї поглядом чоловіка, який оцінює жінку як… жінку.

Але нагода випала така собі. Несвоєчасна. Адже він збирався лише попросити її про послугу, а Рада у відповідь…

Спам’ятавшись, Буймир кинувся до дівчини та приклався долонею до тендітної спини. Рада виявилася на цілу голову нижчою за нього. Усі коханки Вуса були майже його зросту.

У цей момент Рада ніби зовсім перестала дихати та завмерла з відкритим ротом. Не на жарт перелякавшись і на мить уявивши, як Максим мстиво хапає його за горло та душить, Вус обхопив руками його сестру і добряче трусонув, як це роблять при попаданні у дихальні шляхи стороннього тіла.

У відповідь Рада видала якийсь дивний звук і примудрилася копнути його в коліно. А коли він зойкнув і опустив її на підлогу, розвернулась і тицьнула пальцем у груди.

— Що це було? — Вона глибоко вдихнула й голосно видихнула. — Ти здурів?

Зелені очі палали так яскраво, що Вус не одразу зметикував що відповісти.

— Я лише хотів допомогти. Ти ж… вдавилась. Хіба ні?

— До біса така допомога, Вусе, — процідила крізь зуби Рада. — Я наче в зіпсованому ліфті проїхалася. Це коли він падає без гальм, якщо ти не зрозумів.

Це вона про що? Вважає його дурником? Такого Вус не очікував.

— Хочеш сказати, що я — недоумок? — запитав жорстко навіть на свій слух, але тихо, щоб за дверима не почули.

— Я хочу сказати, що не варто хапати до рук кожну жінку, яка трапляється на твоєму шляху, або ж потрапляє у поле твого зору!

Рада вдруге за сьогодні примусила його міркувати над відповіддю. Що ж за день такий?

Вус дивився в обличчя войовничій крихітці, як звик називати її здавна — звісно ж, позаочі, і боявся повірити в почуте. Ну, не зовсім в почуте, а в те, що в результаті спало йому на думку.

Він вдихнув. Видихнув. Точнісінько так само, як нещодавно Рада. І почав обережно, щоб його знову не назвали дурником:

— Це у тебе такі ревнощі, чи що?

Неймовірні зелені очі раптом стали круглими, а щоки — рожевими. Застидалася? Розгнівалася? Але все це Раді дивним чином пасувало.

Виявляється, він зовсім не знав сестру свого найкращого друга. Її численні реакції на його слова виявилися для Вуса повною несподіванкою.

Але ж вона виросла на його очах! А зараз перед ним наче незнайомка. Що ж коїться в її голові? Які думки там вирують? Скаже вона зараз правду, чи вигадає щось?

Вус не знав. Навіть не здогадувався.

— Я? — Вона закотила очі й прошипіла: — Щоб я… тебе… до когось… коли-небудь… ревнувала… Навіть не мрій!

— Я й не мрію, — буркнув він, не знаючи, що ще сказати. А раніше за словом у кишеню не ліз. — Навіть не збирався.

Зелені очі стали як щілини.

— А навіщо в наречені звав? Це прикол такий? Порозважатися захотілося моїм коштом?

— Ні. Чому ж прикол? Мені конче потрібна наречена на декілька днів. От я і подумав, що для такої справи потрібна людина надійна, а не… — він хитнув головою у бік дивану, — усі ці безперечно чудові жіночки.

Рада поглянула у вказаному напрямку.

— Це… з відділу кадрів? Я бачила там такі теки.

— Ага. — Йому здалося, чи Рада насправді ховає погляд? А ще трохи зміщує вектор розмови. — А ти подумала, що я дійсно… ну… пропоную тобі…

Максимова сестра фиркнула й знову закотила очі.

— Ще чого? Я тебе як облупленого знаю. Ти та шлюб… Це ж смішно! — Рада знизала плечима й знову поглянула у бік дивану. — І ти збирався ось таким чином обирати фіктивну наречену? До речі — навіщо вона тобі? — Розповісти, чи краще промовчати? От якби Рада погодилась, тоді… — А чим розраховуватимешся? Тобі не задорого обійдеться таке задоволення?

Під час останнього запитання зелені очі зі здивуванням, недовірою, майже звинуваченням поглянули йому в обличчя. І Вус одразу ж відчув себе винним.

— Ну… А як іще її шукати? — Почуття провини не минало. Чому так відбувалося, Вус не знав. Адже зізнався про все чесно, розповів як близькій людині. В тому, що сестра друга нікому про цю аферу не обмовиться, Вус не сумнівався жодної хвилини. Це ж крихітка Рада! Але… Тоді що ж вона хоче від нього почути? — Може ти мені когось порадиш?

Зелений вогонь атакував його тієї ж миті.